Жінка-УКРАЇНКА

Юлія Григорук

Зустріч весни

Розлучились й зустрілися знову
Той хлопчина і це дівча.
Про прекрасне їхню розмову
Навіть вітер не помічав.
Лиш на березі океану
Знов зустрілись вони разом,
Він вітрильником виплив з туману,
Бо почув її серця зов.
Прихилити він ладен небо
Для кохання свого, й зірки.
Та дівчині нічого не треба,
Хай пливуть за роками роки.
Тільки б поруч завжди був милий
І підставив мужнє плече,
І щоб разом вони прожили
Ще багато сотень ночей.

Мольфаре!

День добігає кінця, 
Ще один день у Міжгір'ї, 
Втому змиває з лиця 
Літнім дощем надвечір'я. 

Дихає сніжно Менчул, 
Узгір"ям підперши хмари, 
Ти хоч на мить відчуй 
Кохання моє, мольфаре! 

Мене поведи туди, 
Де зеленіє меліса, 
Де, наче дим, чадить, 
Сивий туман у лісі, 

Де сонце, немов бурштин 
Сади напуває медом, 
Вабить обабіч стежин 
Червень чорничним пледом. 

…День добігає кінця, 
Сходить срібний горошок, 
Ще ти мені обіцяй 
Віночок сонних волошок.

Бринить роса на павутинні літа,
Гойдає сонця зайчиків малих –
Лисиця осені прищурилась на них
І синьо дзвонять піднебесні квіти.

Стебло зігнуло шию до землі,
На стежку вуж погрітися виходить,
Шукає ранок у калюжі броду,
А у повітрі паморозь стоїть…

Євгенові Барану

Так важко дихати залізом,
Ходити задом-на-перед.
Вже не сміється Мона Ліза
із смертю творячи дует.

У грудях серце — наче брила.
Іду Говерлою Голгот.
Та звідкись ще беруться сили.
Я — знов народжений народ.

З небес й землі зітчуться крила.
І хтось зненацька підштовхне...
Та кров немов червоний килим
моїх грудей не омине.

Олександр Букатюк

Я дитина українська

Я дитина українська,

Вкраїнського роду,

Українці — то є назва

Славного народу.

Україна — то край славний,

Аж по Чорне море,

Україна — то лан пишний,

І степи, і гори.