Жінка-УКРАЇНКА

Побутовий фашизм

Багатьом придніпровським землякам Сергія Нігояна

Ця юності причахлоїпечать:
Життя затихло на студентській лаві...
Вальсують пальці, а вуста мовчать
Без поцілунку в строгій балаклаві.

Ця товща лат ховає від біди –
Незнання, небажання, пофігізму...
Байдужості напалми відведи –
Простого побутового фашизму!

Коли сусідка спідній бруд пере,
В піввуха дослухаючись до горя:
Хтось нині, натякають, ще помре...
Та він же «екстреміст» - отак говорять!

©Ван Гог

Жити ілюзією простору
І чекати на те, що в тобі композитор
Напише мелодію позитиву –
Це ніби різати абсурд на абстракції…
Горить псевдо-зірка
Пророчить мені жорстокість.
Я щиро пишуся з маленьких літер:
Инакша сфера, инакше розуміння
Того, що инакше не буде
І я все залишу так само!

дерево-пташе самотній і сутінний 
ходиш довкола густої води 
поки зірки від вечірні до утрені
зносять ясу мерехтливу туди

дерево-пташе мовчиш не запитуєш
хто твою пісню тонку потопив
вольні літа потоптав недопитими 
кинув жаринами серед ропи

дерево-пташе зникатимеш плавнями 
пам’яті в сивім пері не згуби 
хай перегойдує хвилями плавними
місячну скіпку твоєї журби

Марко Винник

Почуйте нас всі матері Росії -
Не посилайте на війну дітей.
Обманюють химерні лицедії –
Не хочемо ми крові і смертей.

Не екстремісти ми і не бандити,
А добрий, мирний, трудівник-народ,
Який хотів у мирі з вами жити –
І свій статут не пхав у ваш город.

Не даємо вказівок ми нікому, - 
Як жити далі і куди іти… 
Усюди -у великому й малому –
Ми хочемо усе самі знайти.

В Україні іде війна,
Оголошень ніде нема,
Гинуть люди, палають міста,
Дим над долею нависа...

Доля-доленька, будь милосердна,
Не дай Україну роздерти.
Так хочеться в мирі жити,
Веселці у небі радіти.
А ми сієм й печемо хліб,
Й проводжаємо хлопців на Схід,
Ми співаєм і молимось Богу,
І просимо легшу дорогу.