Жінка-УКРАЇНКА

Ця авторка перебуває у постійному коловороті молодої поезії Чернівців, але знаходить час, аби побути з собою і роздивитися своє життя зблизька. Пише вірші українською та англійською мовами і багато про що мовчить в тексті, хоча то читається – видно, що пише вона і серцем. Ірина Манжос – поетка, перекладач, учасниця арт-об’єднання «Поверх буденності» при міському Будинку естетики і .. і гармонійна людина, яка, певно, на це життя дивиться через якісь кращі за рожеві окуляри – бо не бачить марних ілюзій, але й не бачить непотрібностей: у її світі затишок. В інтернет-мережі відома під літературним псевдо Айва – щось у тому є, її вірші правда надають смаку думкам. Ірина Манжос – читаймо, думаймо – у похмурі дні хочеться затишку, в тому числі і в поезії.

****

Можна на світі усе пізнати.
Можна в житті усе зрозуміти.
Якими б не були координати,
Чиїми б не були орбіти.
Відчуваєш світу всю магічність.
І тихо так у ньому, ніжно так.
Бо комусь ти є точно
вічність.
Бо комусь ти є точно
знак.

"Тому ми поговоримо про нові санкції, оскільки нам здається, що внесок Росії для досягнення миру недостатній"
Ангела Меркель 

Внесок Росії у мир – очманіти!
На попелищі димиться зола…
“Ми поговорим…” – наївні, як діти.
Хижо сміється імперія зла.

Гірша ординців, що вийшли на лови,
Підла й брехлива колишня “рідня”,
Здохни, проклятий орел двоголовий,
Що напувається кров’ю щодня!

УКРАЇНІ
в річницю Чорнобиля
(1986 – 1996)

Моя засмічена земля
моя засмучена країна…
Дивлюсь на тебе не здаля,
живу з тобою, Україно.

Я воду п’ю з джерел твоїх,
годуюся iз твого поля,
i не сховаюся вiд лих,
якi тобi судила доля.

Од тебе хмар не вiджену —
якби ж могла! Та сил не стане.
Багатшi є, але одну
тебе люблю, як донька маму.

За всi грiхи мене прости.
I — з колоска твого зернинку —
обережи i захисти
мою онуку, українку…

ДУМКИ ПРОТИ НОЧІ

Я дочка України

Я часто бачу в снах поля, 
Поля, у рідному селі, 
Жита, калину і ромашки при долині. 
У гречці десь бринить бджола, 
В садах щебечуть солов"ї, 
А в небесах ключі курличуть журавлині. 
 
Я вийду, стану на межі,
Підніму  руки  в небеса
Неначе пташка,що в політ зібралась, вільна,
Від щастя тепло на душі,
І сльози радості в очах,
Я горда тим, що є дочкою України.
 
На повні груди я вдихну, 
І наберу квіток в житах, 
Їх віднесу до обеліска під горою. 
Там земляки мої лежать, 
Вони упали в цих полях, 
Щоб жили в мирній Україні ми з тобою.

Миготіла свіча на моєму вікні,
Листопадовий вечір в журбі опустився.
Душі вмерлих людей щось казали мені,
Спокій мирних осель темнотою налився.

Чув я з тихих кутків, як доносились ледь
Із тривог материнських пісні колискові, –
Чатувала ворожо непрохана смерть,
Покладавши на крила болючі окови.

І знущався над ними зловіщий режим,
Поглинаючи все у жорстокому році.
Ніби грали для них темним смутком важким
Журні твори свої вічні Верді та Моцарт.