Анотація:

Іванка Матвієнко, талановита віолончелістка, випускниця Львівської консерваторії, їде у Польщу до свого коханого Миколи. Амбітний джазовий музикант, у візіях якого — присмак передчуттів успішних світових турне, поки що змушений заробляти, розвозячи піцу у Варшаві. Готова до самопожертви Іванка сподівається на здійснення своєї заповітної мрії — звести на околиці Львова для них із Миколою будинок, де неодмінно має бути приміщення для музикування, а також кімнати для їхніх матерів, які самотою мешкають у Львові та Дрогобичі. Круговерть подій і людей, необхідність щоразу вирішувати нові завдання та ірраціональні переживання занурюють Іванку в зовсім іншу, незвичну реальність...

Уривок

Іванка вагається: розповісти професорові про негаразди чи промовчати. Власне кажучи, вже промовчала. Репетицію пропустила. Бо важко грати, коли так погано. А вже як почнуться нещастя, то кінця-краю не видно. «Біда тебе знайде, хоч і сонце зайде», — казала бабця Леся, і таки напророкувала.

Піснями, поетичними рядками, словами подяки відкривали дорогу Стара Басань-Піски 9 серпня після нового будівництва, зробленого за кошти ТОВ «Земля і воля». Понад п’ять кілометрів асфальтного полотна профінансувало господарство, яке постійно показує приклад всій області, як можна вдало господарювати та дбати про соціальну сферу населених пунктів.

На урочисте відкриття автошляху завітали і високопосадовці з області: губернатор Валерій Куліч та заступник голови Чернігівської обласної ради Арсен Дідур, начальник Служби автомобільних доріг в Чернігівській області Володимир Гузема. Генерального директора ТОВ «Земля і воля» Леоніда Яковишина радо зустрічали мешканці двох сіл: Старої Басані та Пісок. Маленькі сільчани у вишиванках дарували вірші написані для господарника, який вміє не лише вдало керувати, а й дбати про добробут сіл.

Поетично-пісенне дійство об`єднало Київщину і Хмельниччину, поетів та співаків, історію і сучасність.

У кожної – власний шлях у літературі і своя дорога в житті. Поетеси народилися і мешкають у різних містах. По-різному реагують на певні речі. Мають свої вподобання і свої табу. У кожної – власні цілі, мрії, траєкторія руху на шляху їх досягнення. Утім, попри такі різності, жінки-поетеси звучать, як одна поетична строфа, говорячи про своє, про наше, про життєве...

Поетеси Оксана Радушинська зі Старокостянтинова і Тетяна Череп-Пероганич з Києва ініціювали проведення низки літературно-музичих вечорів на теренах України. Запросили до поетичного кола поетесу-колежанку з Києва Лілю Батюк-Нечипоренко. І утрьох взялися створити умовну неписану книгу жіночої долі – несхожу в своїй індивідуальності і подібну до більшості жіночих доль, юну і мудро-осмислену, легковажну і філософську. Перший захід відбувся в липні у столиці України в Галереї мистецтв ім. Павла Загребельного. За місяць поетеси навідалися на Хмельниччину. І саме про цей захід наразі – більше.

Лист-запрошення до участі:

у ІІІ Фестивалі “ Воля Громади «Червона Доріжка Гідності»

Дата: 24 серпня 2017 року.

Місце: Літня сцена «Хрещатий Яр» біля Арки дружби народів.

Програма: 
12-00 – Відкриття Фестивалю. Вступне слово організаторів.
Територія вільного спілкування – вільний мікрофон, розповідь-презентація громадських організацій та ініціатив, проведення майстер-класів, творчих виступів.

15-00 – Церемонія Вшанування громадських діячів та активістів – Червона Доріжка Гідності – Воля Громади.

18:00 – Творчі виступи, затишне спілкування.

20:00 – Закриття Фестивалю.

Книжки, як діти… Виношуємо їх, народжуємо, робимо все, аби вони з’явилися на світ, і любимо навіть тоді, коли віддаємо в інші руки  - руки читача, задля якого й відбувається весь цей не завжди легкий творчий процес.

Нещодавно одне з таких паперових дітищ письменника Петра Кухарчука (Вид. О.О.Євенок, 2017, м. Житомир) під назвою «Коло» потрапило й до мене.

Всяко нині буває. Береш книжку – гарне оформлення, недешевий папір, а доходить черга до тексту і, йой!!! – закриваєш її з сумом та відкладаєш на книжкову полицю, навіть не «до кращих часів».

«Коло» я прочитала, і якщо відразу не пройняло, бо трохи збила з пантелику в першому творі «Новий рік» перенасиченість цитування поезій інших авторів, то образ жінки, яка цілує небо в «Поцілунку» заволодів моєю увагою.

Найперше, що привертає увагу у новій книзі Петра Кухарчука, – літературний пошук. Теми, які його цікавлять, давно вже опрацьовані у красному письменстві, тому головне завдання автора – знайти такий спосіб вираження, щоб навіть традиційна тема зазвучала по-новому, несподівано, художньо привабливо.

Такий спосіб поступово формується в автора книги «Коло», і своєрідність цього формування полягає у стилі мислення автора. Для роздумів Петро Кухарчук обирає важливі людські моральні цінності, він загалом у центр своїх роздумів ставить Людину з її одвічними клопотами і прагненнями: любов, весна-молодість, радість, щастя, смисл життя...

Думка рухається вільно, асоціативно вбираючи у свій рух реалії буденного життя, яке людина прагне перетворити на щось значуще і вартісне. Для руху думки автор обирає не раціональні поняття, а вслуховується у голос інтуїції, довіряє своєму духові і культурному досвіду, піднімає з прадавніх духовних глибин образи, які самі по собі несуть поетичний заряд.

Сьогодні важко чимось здивувати поінформованого і надто вибагливого читача. Проте творчість молодого, з точки зору літературного досвіду, житомирського письменника Петра Кухарчука мало кого залишає байдужим, змушує по-новому поглянути на звичайні житейські речі і вічні теми – любові і зради, щирості і ницості, добра і зла. І цей погляд – ізсередини, із потаємних закутків душі. Він несе читачеві вигранення душевних страждань і переживань, втілених у несподіваних образах і одкровеннях. 

Галина прокинулася незадовго до тієї хвилини, коли мав спрацювати заведений з вечора будильник, і щоб деренчанням не розбудив сина, натиснула на кнопку.

На кухні включила радіо і заходилася готувати сніданок. Приємний чоловічий голос із гучномовця поздоровив жінок з міжнародним Днем 8-го березня. Для Галини це свято було подвійним, адже саме цього дня 44 роки тому вона з’явилася на світ Божий.

А як ще був живим її чоловік, щороку, уранці, коли вона була ще в ліжку він поздоровляв дружину букетом білих підсніжників. Ці чудові, ніжні і цнотливі квіти, він посадив у вдома, після того, як вони побралися, і вона похвалилася коханому, що з усіх квітів їй найбільше чомусь подобаються білі підсніжники.

Видатні люди завітали до Ічні на ювілей Станіслава Маринчика

Відомий письменник, кінорежисер, кінодраматург, літературознавець, очільник Ічнянського районного об’єднання літераторів «Криниця», автор газети «Деснянська правда» Станіслав Маринчик відзначив своє 80-ліття. Взагалі, Станіслав Гаврилович – людина скромна, і головне для нього – не якісь лаври, а справи на благо України, рідних Чернігівщини та Ічнянщини. Це – Подвижник, котрий виконує огром роботи, не рахуючись ні зі своїми літами, ні з часом. Десятки років його проникливі розповіді про знаменитих земляків, надруковані на шпальтах «Деснянської правди», читають тисячі людей, причому вже не лише в Україні, а й за кордоном, зокрема в Канаді. А в нашій газеті Станіслав Маринчик активно публікується ось уже 50 років!

За поданням редакції газети «Культура і життя», цьогорічним лауреатом Літературно-мистецької премії імені Володимира Косовського стала уродженка Фастова, відома українська письменниця, драматургиня, перекладачка, постійна авторка нашої газети Анна Багряна (Ганна Юріївна Багрянцева). Вона відзначена за багаторічну творчу діяльність та книжки останніх років – «Здійснені мрії» (оповідання для дітей про видатних українців), «Читотинь» (повість-казка), «Македонські оповідки» (збірка оповідань).