Жінка-УКРАЇНКА

Поетично-пісенне дійство об`єднало Київщину і Хмельниччину, поетів та співаків, історію і сучасність.

У кожної – власний шлях у літературі і своя дорога в житті. Поетеси народилися і мешкають у різних містах. По-різному реагують на певні речі. Мають свої вподобання і свої табу. У кожної – власні цілі, мрії, траєкторія руху на шляху їх досягнення. Утім, попри такі різності, жінки-поетеси звучать, як одна поетична строфа, говорячи про своє, про наше, про життєве...

Поетеси Оксана Радушинська зі Старокостянтинова і Тетяна Череп-Пероганич з Києва ініціювали проведення низки літературно-музичих вечорів на теренах України. Запросили до поетичного кола поетесу-колежанку з Києва Лілю Батюк-Нечипоренко. І утрьох взялися створити умовну неписану книгу жіночої долі – несхожу в своїй індивідуальності і подібну до більшості жіночих доль, юну і мудро-осмислену, легковажну і філософську. Перший захід відбувся в липні у столиці України в Галереї мистецтв ім. Павла Загребельного. За місяць поетеси навідалися на Хмельниччину. І саме про цей захід наразі – більше.

На перетині річок Случі та Ікопті у Старокостянтинові височіє Замок Князів Острозьких. Саме туди серпневої недільної днини з`їхалися-зійшлися поціновувачі літературного і музичного мистецтва. Київ, Хмельницький, Старокостянтинів, Красилів, Ізяслав. На подвір`ї замку варилася рибна юшка, якою згодом пригощали і учасників заходу, і глядачів. Небо то дріботіло дощиком, то пробивалося сонцем. На даху Замку рядочком розмістилися чайки. А найвище – хрест домової церкви князів Острозьких, що вперся в небо, тримаючи його. Трохи нище, під небом, на другому поверсі Замку у відреконструйованій залі, облаштованій в стародавньому стилі, де на стінах – картини місцевих авторів, а у відчинені вікна з боку річки приносять дух води і проходи посмики свіжого вітерцю, саме там відбулася концертна частина заходу «Три жінки...» Хоча, до слова, жінок було не троє, а – переважна більшість. Саме глядачки, залишивши домашні справи, прийшли на зустріч із прекрасним.

Із вітальним словом до присутніх звернувся начальник відділу культури, туризму та охорони культурної спадщини міста Василь Муляр. Він вручив поетесам квіти і подарункову книгу про Старокостянтинів. Далі слово мала начальниця Управління соціального захису населення міста Наталія Шабельник. Утім, вона говорила не як чиновиця, а як поціновувачка поетичного слова Оксани, Тетяни і Лілії, котра відвідала першу частину заходу «Три жінки...» у Києві, познайомившись із поетесами. А щодо артистів, задіяних в концертній частині, то майже з кожним із них пані Наталія бувала, як волонтер, в зоні АТО.

Про допомогу армійцям, про концерти в зоні АТО і загалом про волотерство (не лише військове) було мовлено не раз упродовж заходу. Зокрема Юрій Пероганич, один із засновників української Вікіпеді, звернувся до присутніх із пропозицією творити історію і Україну разом. А, як аргумент на переважну більшість типових відповідей про нестачу часу і коштів, сказав: «У всіх є інтернет. Маєте вільну хвилину, зайдіть у Вікіпедію, створіть нову статтю, відредагуйте вже існуючу. Це і буде вашим внеском у творення України».

Кожна з поетес також творить Україну – своїми віршами, своїми життєвими позиціями. Авторки декламували (ні, розповідали!) свої вірші. Кожна мовила про те, що прагнула донести до слухачів. Кожна відкривала душу – свою, жіночу.

Тетяна Череп-Пероганич підготувала добірку віршів про родину, про село.

Ремонт

Познімали
старі фотокартки із стін,
рушники вишивані.
На яких
солов’їно лунав передзвін
кольорами кохання.
На долівку
підлога соснова лягла
і шпалери на стіни.
Вже хатина не та,
що раніше була
у старої Марини.
Вийшла тихо
на двір,
щоб думки розігнать
неспокійні, невтішні.
А до неї
ще свіжим гіллям шелестять
вранці спиляні вишні.
Діти роблять ремонт,
внуки роблять ремонт.
Не питають поради.
А в старечій душі
третій день дискомфорт,
і ні краплі розради.
Може, треба радіти
турботам сім’ї –
обновили ж хатину.
Та, здається,
поклали нащадки її
ще живу в домовину.

Філософська лірика переважала в Оксани Радушинської:

***

Не дивися так чіпко в очі.
Там за ґратами  вій – слід сонця,
Там в лелечих крилах лопоче
Перелітних вітрів безсоння.

Словеса, як у блуд, покличуть.
Забери мене з цих бенкетів.
Он дуби до небес курличуть –
Ними стану і я в день третій.

Ними зробиться вбите Слово
Не похрещене щастям в муках…
Я бреду… І відьомська мова
Здоганяє, як кров, у гуках.

Я одвічу… То ж не по мене
Березолева їде свита.
Гра весілля тьма безіменна
Й стане Сонцем ректись завидка.

Стане правдою не почуте,
Тлінню – стіни, що не звелися.
Шепче паводок неспокутий:
«Підкорись мені, підкорися…»

Кінь хропе мій у мулі… Простір
Розмивається вже від печі.
Й знов діди мої білокості
Підставляють під стопи плечі.

Ліля Батюк-Нечипоренко говорила віршами про жіноче:

***

Як хочеться сильнішого плеча.
Як я стомилась від своєї сили.
В мені живе наївне те дівча, 
Що ще чекає долю легкокрилу.
А ноги вже стоптали сто доріг, 
А серце вже скуйовджене вітрами, 
На дно душі незримий осад ліг
Від того, що не виплакать сльозами.
Хоч тіло ще струнке і молоде,
І очі юно іноді іскряться, 
Та невблаганний час свій лік веде,
І сни дитячі рідше й рідше сняться.
І є вже досвід, є кого навчать.
Є друзі, є родина, є робота...
Та хочеться сильнішого плеча:
Простої чоловічої турботи.

Захід тривав майже дві години. Утім він був наповнений не лише авторським читанням поезій, а й добірними музичними та пісенними номерами. Більшість артистів, котрі оздобили зустріч своїми голосами – волонтери Творчої сотні «Рух до перемоги» і просто друзі-колеги. З авторськими творами до глядачів вийшли: бард-лірик з Києва Юрій Старчевод і репер зі Старокостянтинова Руслан Ковальчук. Відомих народних та сучасних пісень глядачі співали разом із хмельничанками Катериною Колодинською, Анастасією Капустянською, Яною Гарманюк. Жартував і співав капітан ЗСУ Олександр Петрук. А імпровізований дуєт Лілії Батюк-Нечипоренко і викладача Хмельницького музичного училища ім. В Заремби Ігоря Грінькевича на пісню «Кохана» викликав справжні овації та щире захоплення присутніх. Як і звучання скрипки в руках викладачки красилівської дитячої музичної школи Ольги Безносюк. Музичним подарунком від Ізяслава стала пісня на слова Оксани Радушинської, музику Івана Пустового «Народна майстриня» з репертуару Народної аристки України Світлани Мирводи. А виконала пісню студентка медичного ВИШу Людмила Захарчук.

По завершеню заходу глядачі дякували поетесам і артистам тривалими оваціями. Хтось вручив квіти, хтось – солодкі даруночки.

Ще однією складовою дійства – для учасників концертної програми і всіх охочих – стала екскурсія Замком і – окремо – відвідини Храму Святої Трійці. Настоятель отець Степан Капустинський запросив до церкви, розповів її історію, показав настінні розписи, котрі ще належить відновлювати і вдруге народжувати на світ Божий. А на завершення своєрідної екскурсії додав: «Сьогодні під час концерту багато разів звучало слово «доля». Тож я бажаю кожному з вас долі. Вашої. Хорошої. А все те недобре, що доводиться пережити, всі ті випробування, нехай роблять вас лише сильнішими і добрішими!»

...А потім над головами шелестіла гіллям верба. Поруч плюскотіла хвильками річка. Над нею запалювалися блискавки, котристуючись тим, що сонце сіло за обрій і вогневиці можуть показаи себе у всій красі. І до пізньої ночі стліталися розмови про поезію і будні, про народження, розлуки і війну, про Бога, про долю, про людей. Трьом звичайним жінкам вдалося об`єднати навколо себе безліч різних доль і створити диво! Власне, хто ж як не жінки, на таке здатні? Стати частиною життя, частиною літопису одні одних і... древього Замку Князів Острозьких. І світу...

Більше фото: https://www.facebook.com/

Також читайте відгук про захід Тетяни Девяткової.

Оксана Радушинська

Фото Петра Радушинського