Напередодні Дня незалежності України – прем’єра патріотичного синглу у рамках культурно-мистецького проекту «Від Шевченка до Костенко»

«Листопад» - п’ятий сингл у проекті співачки Оксани Мухи та композитора Дмитра Кацала «Від Шевченка до Костенко», у якому піснями стають вірші найвідоміших українських поетів. Цього разу, напередодні Дня незалежності України, команда проекту презентує композицію на слова геніального українського поета Богдана-Ігоря Антонича. На музику «Листопад» поклав Дмитро Кацал. А виконала пісню у стилі блюз-рок Оксана Муха.

«Ой, не калина, не червона в лісі,
А людська кров, мов дощ, у голім полі,
І тільки небо, наче прапор, висить
Блакитне з сонцем золотим у колі».

21 серпня 2017 • 19:00 • Колонна зала  імені Миколи Лисенка (Володимирський узвіз,2) • Квитки 70-250 грн.

«Київські солісти» запрошують на програму ОПЕРОМАНІЯ: представлені «оперні» композитори з неоперними творами (Верді, Вагнер), музика на оперну тему (Сарасате), а «Інтермецо», що зазвичай є переходом між частинами опер (Масканьї, Массне), буде головним «оперним» ланцюжком у концерті.

Національний камерний ансамбль «Київські солісти», Солістка - Лінда-Анетте Верте (скрипка, Естонія), Диригент – Еркі Пехк (Естонія)

23 серпня 2017 • 20:00 • Подвір'я Музею Івана Гончара (Лаврська, 19) • Вхід вільний

До Дня Незалежності України в Музеї Івана Гончара відбудеться святкова програма "DE LIBERTATE" - музичне дійство з філософською концепцією пошуку сенсу свободи через поезію та спів. Шляхетна та інтелектуальна українська музика прозвучить у виконанні двох легендарних гуртів: Сестер Тельнюк та Хореї Козацької. Тексти Григорія Сковороди, Лесі Українки, Тараса Шевченка, Олександра Олеся, Василя Симоненка, Василя Стуса, Євгена Сверстюка, Оксани Забужко у різножанровому музичному обрамленні стануть присвятою та подякою для країни та для її захисників, які душею й тілом, мечем та словом виборювали і продовжують виборювати українську свободу.

Серце кожного незримо і назавжди прив’язане до шматочка рідної землі. У щедрій зелені садів проглядається батьківський дім.

Розлога верба завжди чекає і виглядає нашого повернення з доріг. Над нею високо і захоплююче кружляють лелеки. У густій траві красується пасіка. Сюди у соти бджоли постійно переносять солодкий нектар. Незабувається материнська вишиванка її заворожуючі пісні, та доріжка, на якій зроблені нами перші кроки на землі. Дух природи і дух народу завжди витають поміж нас. Цими відчуттями постійно укріплюється наша свідомість, громадянська позиція, несхитна віра у Вседержителя, духовні християнські чесноти та мораль.

Цього року знову талановите подружжя Бойчуків Роман і Ольга запрошують до Івано-Франківська творчих друзів на Всеукраїнський фестиваль «Мовою серця». Про це і говоримо:

– Ви засновники чудового мистецького фестивалю, який від і до наповнений любов’ю. У вересні він відбудеться вдруге. Які особисто у вас, як організаторів, враження від першого?

Роман: Таке враження. Що це не рік минув, а було, наче вчора. Пам’ятається мало не кожна деталь. Це і виставка художніх картин Бороденко Наталії з Рівненщини, і виставка робіт фотохудожника з Верховини Руслана Трача, і виставка картин із соломки нашої краянки Галини Різничук; це також чуттєві, як поетичні, так і музично–пісенні виступи учасників, напутнє тепле слово від членів журі; також книжкова виставка авторських книг; презентація поетичної книги київської письменниці Тетяни Череп–Пероганич «Осінь дорослої жінки», екскурсія містом, кавування/чаювання у поєднанні із теплим, щирим, творчим спілкуванням одіні з одними, та багато–багато іншого...

12 і 13 серпня 2017 року у мальовничому Трипіллі, неподалік Києва, відбувся перший драйвовий фестиваль української бардівської пісні «Трипільський сапет». Сапет у Трипіллі -- це особливої форми кошик, виплетений особливим формуванням напрямку плетива лози (дідусь вчив мене плести кошики, і я трошки розуміюся на тому). Так от, у сусідніх Українці та Ржищеві цей виріб вже називається інакше. У сакральному для українців Трипіллі є музей трипільської культури. А ще тут чудова акустика, пейзажі, світанки. Якраз тими днями відбувалися метеоритні потоки Персеїд, і певно уперше в житті мені так сильно відкрилися Небеса. Я неспроста про них згадала. Бо автор і організатор фестивалю «Відкриті Небеса» Едуард Драч був нагороджений призом «золотий сапет» за бездоганне виконання кобзарських пісень. 

Цю відзнаку у 2005 році заснували Волинське товариство «Світязь» і ГО «Чернігівський інтелектуальний центр» за сприяння Національної спілки письменників України, Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України та міжнародних громадських організацій.

З 1 листопада 2014 року засновником цієї премії стала Міжнародна літературно-мистецька Академія України (президент Сергій Дзюба), котра об’єднує відомих письменників, перекладачів, журналістів та науковців із
53-х держав.

Серед лауреатів цієї почесної нагороди за минулі роки – Іван Дзюба, Юрій Мушкетик, Микола Жулинський, Василь Голобородько, Валерій Шевчук, Михайло Слабошпицький, Рауль Чілачава, Кость Москалець, Павло Вольвач, Віра Вовк, Сергій і Тетяна Дзюби, Ігор Павлюк, Віктор Неборак, Володимир Шовкошитний, Дмитро Дроздовський, Анна Багряна; Кшиштоф Зануссі, Богдан Задура, Боян Ангелов, Димитр Христов, Імант Аузінь, Рісто Василевські, Бенедикт Дирліх, Ріта Кіндлерова, Ауезхан Кодар, Віра Чорний-Мешкова, Сограб Рагімі, Сейран Сулейман, Інга Крукаускене та інші відомі письменники, науковці, перекладачі, журналісти, громадські діячі і меценати з України, США, Англії, Німеччини, Канади, Італії, Швеції, Болгарії, Чехії, Польщі, Сербії, Македонії, Латвії, Литви, Ізраїлю, Грузії, Росії, Казахстану, Білорусі та Бразилії.  

(До 200 - річчя від дня народження  МИКОЛИ КОСТОМАРОВА)

Серед славетних ювілярів нинішнього 2017 року виділяється постать геніального історика, письменника, публіциста, перекладача, славіста... Автора 16 томів історичних монографій, шести томів історії в життєписах та ще понад 300 різноманітних праць у багатьох галузях гуманітарних знань. Про людину - енциклопедиста, що володіла десятком мов, один перелік праць якої зайняв би окрему книжку, добре знають лише фахівці. На жаль, його гігантська спадщина до цього часу гідним чином не вивчена і не поцінована. Микола Іванович Костомаров. Як данина пам’яті і шани славетному вченому, досліднику в галузі фольклористики та етнографії, яким він присвятив усе своє свідоме життя, ця стаття.

Народився М. І. Костомаров 16 травня 1817 р. у слободі Юрасівка Острозького повіту Воронізької губернії в родині російського поміщика і кріпачки - українки. Північно - Східна Слобожанщина колись була історичною українською територією (ще у 20 - х роках ХХ століття тут мешкало близько 70% українців, та й зараз українська мова і пісні тут звучать нарівні з російською). Тому оточення формувало уподобання і світогляд майбутнього вченого. Навчався юнак у Воронізькому дворянському пансіоні та гімназії, з 1833 р. – у Харківському університеті. Захистивши дисертацію на тему «Историческое значение русских песен» на ступінь магістра, одержав посаду вчителя історії в Рівненській гімназії. Через рік переїхав до Києва: тут працював за фахом в Інституті шляхетних дівчат, де й познайомився зі своєю майбутньою дружиною, вчителькою музики Аліною Крагельською.

Кожному своє. І в поняття «любов» кожен вкладає те, що йому зручно. Мусиш це визнавати, якось толерувати, примирятися, читаючи роман «Любові багато не буває» Олександри Малаш, навіть якщо впродовж усієї книги думаєш одне: «Тікай, дівко, тікай звідти! Харе свої комплекси перевтілювати в любов! Там не буде тобі щастя!». Але й в поняття «щастя» кожен вкладає те, що йому підходить.

У центрі роману біполярний зв’язок хлопця-рятівника, а насправді руйнівника доль і дівчини, що несе любов, а насправді непомірну жертву. І так кружляють вони в своєму біполярному танці, не можучи ні з’єднатись, ні розірватись – впевнені, що діють правильно, в ім’я високих цінностей і любові. А якщо розібратись?

Головна героїня Настя має улюблену роботу, де її шанують, приязні стосунки з усіма, дім, який ділить із люблячою сестрою, а ще – велике серце. Вона допомагає хлопчику з біл-борда, хворому на рак. Пересилає гроші на лікування зі своєї невеликої зарплатні, навіть не знаючи достовірно, чи цей Ромчик існує насправді, чи є вигадкою чергових аферистів. Вона й сама не зрозуміє, коли її пожертвування перетворяться на її ж жертовність. Як в гонитві за грошима вона переживе неймовірне за жорстокістю зґвалтування і лишиться безплідною, як вона стане нелюбою Ромчиковою мачухою і терпітиме, і догоджатиме, і пустить байдужого до неї і їй Ромчикового татка в те місце, яке ще недавно збирали докупи на операційному столі фахівці від гінекології, ледь загоїтись встигло. А все заради Ромчика, бо ж йому потрібна любов, а любові багато не буває… При цьому власні забаганки Настя вперто ігнорує, на себе в неї не лишається любові. Її девіз стосовно себе: «Люблю, то й що? Це тепер не головне» (с. 171).

Книга вийшла у співавторстві Юлії Баткіліної з Харкова і Марії Микицей з Івано-Франківська.

Книга вийшла лише в електронному вигляді і розміщена на «Українському авторському порталі».