Жінка-УКРАЇНКА

Найперше, що привертає увагу у новій книзі Петра Кухарчука, – літературний пошук. Теми, які його цікавлять, давно вже опрацьовані у красному письменстві, тому головне завдання автора – знайти такий спосіб вираження, щоб навіть традиційна тема зазвучала по-новому, несподівано, художньо привабливо.

Такий спосіб поступово формується в автора книги «Коло», і своєрідність цього формування полягає у стилі мислення автора. Для роздумів Петро Кухарчук обирає важливі людські моральні цінності, він загалом у центр своїх роздумів ставить Людину з її одвічними клопотами і прагненнями: любов, весна-молодість, радість, щастя, смисл життя...

Думка рухається вільно, асоціативно вбираючи у свій рух реалії буденного життя, яке людина прагне перетворити на щось значуще і вартісне. Для руху думки автор обирає не раціональні поняття, а вслуховується у голос інтуїції, довіряє своєму духові і культурному досвіду, піднімає з прадавніх духовних глибин образи, які самі по собі несуть поетичний заряд.

Твори, уміщені у книзі «Коло», переконують, що стиль мислення (і літературний стиль) у Петра Кухарчука перебувають на межі поезії і прози.

 Деякі з тих творів (здебільшого рефлексійні мініатюри) можна було б віднести до поезії в прозі. Якби їх записати у вигляді верлібру, розбивши на рядки, то вони виявилися б оригінальними віршами з високою поетичною напругою.

А декотрі твори тяжіють до форми оповідання, оскільки у них з’являються персонажі зі своїми іменами, проглядаються контури сюжету або вчинків персонажа, окреслються конфлікти (переважно психологічного плану). Видається так, що автор наполегливо шукає форму власного літературного вираження.

Хоч з іншого боку здається, що автор не вельми переймається наслідування традиційних форм – він вільно та без будь-яких упереджень виражає себе, свою думку і свою емоцію, пише так, як на душу лягає. З того всього виходить добротна оповідь, пронизана філософськими роздумами та виразним ліричним струменем.

Кожен твір у книзі «Коло» – самобутнє одкровення автора, який полюбляє ставити собі важливі для людського буття питання: «А що робити тим, які уже не вірять?», «Чому люди люблять зневажливість?», Душі хотілося єднання тіла і душі, але знову було лише тіло, чому?», «Чому і звідкіля твоя журба незносна б’ється у серці?», «Ми ще літаємо?» та ін.

Така допитливість домомагає автору проникати у глибини людської психології, бо тільки там можна знайти відповіді на важливі запитання людського життя. Часом ці відповіді, як говориться, лежать на поверхні, а іноді їх треба висновувати зі складного плетива людських прагнень, бажань, замислів. Пошук відповіді структурує роздуми, які мають часто філософське освітлення, часом виражаються через ліричне чуття, а іноді спрямовані на просвітницьку стежку.

Петро Кухарчук не намагається своїми творами повчати, скеровувати на правильний морально-етичний шлях, а відкриває щиро та відверто те, що на душі, що впало зерном у серце і проросло роздумом про світ та людину у ньому.

А загалом, нова книга Петра Кухарчука доволі оптимістична, хоч у ній є все те, що вкладається у діалектику людського життя. І в тому оптимістичному настрої провідною є думка про щастя, яке не треба шукати десь, по чужих краях, бо воно в самій людині. Автор подає своє визначення щастя: «Щастя – це не мета життєвої дороги; це стан, в якому ми крокуємо по ній».

Ця книга неодмінно знайде свого читача, який прихильний до поетичної прози, який сам задумується над багатоликим життям зі всіма його принадами та спокусами, несподіванками та закономірними сюжетами.

Петро БІЛОУС,
доктор філології, професор Житомирського державного
університету імені Івана Франка