Жінка-УКРАЇНКА

У Центрі Леся Курбаса пройшов передпрем’єрний показ містичного моноспектаклю за оповіданням Володимира Даниленка «Малюнок на замерзлому вікні». В основу спектаклю покладено  історію дівчинки, батька якої вбив коханець її матері, після чого її життя перетворюється на хворобливу реальність.  До дівчинки навідується вбитий батько, якого вона любить і не може змиритися з його смертю. Вона не може пережити, що вбивця стає її вітчимом, від якого мати збирається народжувати дитину. Протест дівчинки носить інтимний характер, тому весь спектакль складається з дитячих  спостережень, рефлексій і несподіваних одкровень.   

Роль героїні у спектаклі зіграла актриса театру «Перетворення» Олена Мотовилова. Режисер – Володимир Завальнюк.

Adam Lizakowski
 
Лист 1

Питаєшся як я живу?

Тепер після стількох років коли
від такої кількості непотрібних речей у житті
я очистив життя, живу своїм власним життям.
Я пишний кущ винограду
що впивається промінням сонця,
спокоєм коли світить місяць.
Я витишив у собі галасливе життя і думки
мої зайняті облаштуванням місця
для всіх цих речей які насправді необхідні для життя. Не планую
жодних подорожей, потребую трохи часу щоб помешкати, для себе, для 
поезії.
Ступаю життям дуже обережно
щоби знову не спіткнутися, не перекинутися.
Я не вибігаю до світу з відкритими обіймами.
Не страждаю з цієї причини, ані з причини вбогості.

Для мене дід без сивої бороди не дід, а літній чоловік, хай йому навіть дев’яносто літ! Взагалі таких дідів уже немає: всі молодяться, все біжать навперегони із самим життям. Щоправда таким постав мій дядько Григорій, нехай пухом земля йому, не по своїй силі: підкосила болячка й поклала назавжди гріти на лежанці кості. Й відразу запустив тобі бороду, і заговорив до жінки, що, мовляв, колись була трава зеленіша, а вода мокріша, ставок мілкіший, карасики в ній не смачненькі, й навіть кислиці перевелись квасниці. Словом, із дірявою пам’яттю обріс дід, мов бородач, скрушно зітхнула його дружина, мелеш що попало…

Мені ж дядько любив розбалакувати здебільше про воєнні роки, і не що попало, а про те було справдешнє в далекій в молодості. Про заслужену медальку «За отвагу» і про бої не згадував, більше  гомонів про далеке місто Ашхабад, де йому після тяжкого поранення майже рік довелося провалятися: там хоч і на милицях, та місто південне, ні лютих морозів і сніговійниць, що під Харковом в окопах у ту зиму довелося пережити, а тут теплінь, достолиха  винограду та абрикосів, небачених нами гранатів і мигдалей, інших заморських фруктів-овочів, якими переповнені тамтешні базари, і, звісно, (він притишив, за звичкою голос, бо дружина недалеко крутиться) молоденькі кирпаті медсестрички-туркменки з госпіталю… І ніби війна десь далеко-далеко…  

І тільки раз (тоді я провідував дядька щонеділі) він пригадав далекий, притрушений болем трапунок із фронтового життя, за він яким не стримував сліз…

Веніамін Блаженний

За поданням президента Міжнародної літературно-мистецької Академії України Сергія Дзюби, лауреатами Міжнародної літературної премії імені Веніаміна Блаженного в Білорусі стали видатні письменники з України та Казахстану. Почесні нагороди у Мінську отримали Василь Слапчук та Іван Корсак (Україна), Роллан Сейсенбаєв і Галимкаір Мутанов (Казахстан).

За поетичну творчість у Білорусі відзначено Шевченківського лауреата Василя Слапчука та лауреата багатьох міжнародних і державних нагород, академіка, ректора Казахського національного університету імені аль-Фарабі Галимкаіра Мутанова. А прозаїків Івана Корсака та Роллана Сейсенбаєва нагороджено за їхні чудові романи.  

Видатного поета Веніаміна Блаженного практично не друкували за радянських часів, бо він був віруючим і писав високодуховні вірші. Тепер добродія Веніаміна справедливо вважають класиком у Білорусі. Він уже відійшов у Вічність. Тож на його честь створили почесну відзнаку, якою щороку нагороджують талановитих письменників із різних держав.

20 травня йому виповнилося б 75. З них 40 він віддав поетичній, публіцистичній, журналістській і  видавничій творчості.  Його прізвище у списку поетів яскравої когорти шістдесятників: Василя Симоненка, Івана Драча, Василя Стуса, Валерія Марченка, Миколи Вінграновського, Дмитра Павличка. Людство тоді стояло на порозі нових наукових і технічних відкриттів. Воно долало земне тяжіння, рвалося у простори Всесвіту, прагнуло осягнути закони світобудови і необмежені можливості людського організму.

Петро Скунць… Епохальний поет, яскравий перекладач, видатний громадський діяч, будівничий української Незалежності, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка… На його вірші «Балада про Борканюка» Дезидерій Задор, «Вічне полум’я», «Світку ти мій карпатський», «Колискова», «Карпатський вальс» –  Петро Рак, «Реквієм» Йосип Івашкович, «Дороги кличуть» Олександр Шугаєв написали музику. Пісні стали жити своїм самостійним життям. Ним написані публіцистичні, літературознавчі статті, рецензії, передмови до книг Петра Пойди, Миколи Матоли, Надії Панчук, Володимира Матієва, Олекси Янчика, Антона Копинця… Ним повернуті з небуття відомі постаті Олександра Духновича, Августина Волошина, Михайла Томчанія, Василя Гренджі Донського… Його перекладами «Голуба мандрівка» (1979), «Рокам подвоєно ціну» (1996)  Ольги Рішави з німецької,  «Зоряниця» (1985), Ананія Размислова  з комі, «Чотири квітки» Муси Джаліля з татарської, з угорської «Карпатська весна» (1972), «Хвиля  Балатону» (1983), чеської – «Легенда про голод» (1969), «Забута земля» (1982), «Весняна Влтава» (1982), «Вітер з полонини» (1986) зачитувалися. В 1982-му  у Братиславі зі Степаном Жупанином видали упорядковану дитячу антологію поетичних творів письменників Закарпаття «Карпатська весна»…