Жінка-УКРАЇНКА

Adam Lizakowski
 
Лист 1

Питаєшся як я живу?

Тепер після стількох років коли
від такої кількості непотрібних речей у житті
я очистив життя, живу своїм власним життям.
Я пишний кущ винограду
що впивається промінням сонця,
спокоєм коли світить місяць.
Я витишив у собі галасливе життя і думки
мої зайняті облаштуванням місця
для всіх цих речей які насправді необхідні для життя. Не планую
жодних подорожей, потребую трохи часу щоб помешкати, для себе, для 
поезії.
Ступаю життям дуже обережно
щоби знову не спіткнутися, не перекинутися.
Я не вибігаю до світу з відкритими обіймами.
Не страждаю з цієї причини, ані з причини вбогості.

Лист 2
 
Чи я щасливий?

Чикаго - брудний, сірий, небезпечний,
все більше і більше безробітних,
зло повниться всюди як небажана кропива,
а я щасливий. Знайшов тут свій рай, 
наскільки інший від того вимріяного.
 
Як мало потрібно для щастя
тому, хто в квітах не шукає чуттєвого
задоволення.
 
Але ж звичайно. Я щасливий, і  відчуваю як щастя переливається в 
 
жилах. Не можна бути
щасливим і не відати про це. 
Уявляю собі, що в раю повинно бути приблизно так само. 
Щастя влазить в кістки, присипляє розум, реальність працює на 
 
сповільнених обертах 
і не жалить серця аж до сліз. Я щасливий як ангел
хоч не роблю жодних учинків.

Лист 3
 
Довго не писав. Чому?

Не писав, бо мені добре.
Важко писати про щастя.
Я щасливий, тому не пишу, немає
про що писати.
Щастя наче кішка спить на моїх грудях.
Америка як Святий Юрій зняла
з моїх рук кайдани, тягар з плечей.
 
Набагато
легше висловити біль і відчай. Біль
стимулює постійну пильність. Наставляє нас
на увагу. Коли нам погано
хочемо щоб увесь світ знав про це. Радість
ми залишаємо тільки для себе. Оберігаємо
її щоб випадково ніхто сторонній 
не підглянув нас.
 
Напишу коли буду нещасливим як Сізіф.
Про нещастя яке мене спіткало.
Про нездійснені мрії, поразки.
Напишу більше коли отримаю в обличчя від життя,
про своє приниження в Америці. Напишу,
напишу про все.
Тільки не про те як мені добре.
Терпляче чекай на мої листи.

Лист 4
 
Як тобі подобається в Чикаго?

Багато років я жив в Сан-Франциско,
ніколи про це не думав - подобається мені там,
чи ні.
 
В Чикаго мені подобається осінь.
 
Я вдихаю її запах. Очами поглинаю її кольори.
Хотів би ще її чути. Але не маю слуху.
Бачу як листя тихо падає з гілок
на товстий килим опалого вже листя.
 
Серце моє затремтіло. Злякався, знаю, що опадання то неприємна 
 
річ. Якби мав слух напевно почув би довге і протяжне
аааааааа...

Лист 5

Теперішній мій будинок - це уява. Обережно відчиняю двері, ключ 
 
ношу на стрічці
і на серці. Уважаю, щоб не розпорошити 
вогню надії та сподівання. Можна попектися і навіть згоріти.

Лист 6
 
Напиши, чи повинен митець мати сім'ю?

Успішна здорова сім'я є найбільшим
Щастям, вогнем розпаленим з сухого листя 
днів, хмизу багатьох років.
 
Митець - це верба -
з одного боку зелена а з іншого всихаюча,
сама себе в річці життя спостерігає.
 
Сімейна любов вартує більше за
скарбницю афінян в Дельфах,
мужність Ахілла, силу Геракла.
 
Кожна рана - тільки б не рана серця,
кров з цієї рани п'є птах на ім'я відчай.
 
Будь-яке нещастя, навіть втрата
хустинки, якою поліруються надії - лише б не втрата любові власних 
 
дітей.
 
 
Лист 7
 
З чого живеш?
 
В Штатах ніхто нікому не каже скільки заробляє і з чого живе. Тому 
 
пил цікавості на голови нікому не падає.
 
Чиїсь заробітки можуть бути як гірська береза
в листопаді, якій не заздриться.
На гілках якої ворона кряче.
 
В Америці всі пристрої
безпеки в людині включені весь час, датчик тепла
зменшений до необхідного мінімуму.
 
Поет живе
крихтами і вдячний творцю
за те що в нього є.
 
На відміну від інших не є свинею, яка пхається до корита.
А коли наїсться, рилом корито перекине.
 
 
лист 8
 
Чи клепаєш біду?
 
Біда не має священної книги
наказів і заборон. Вона нерозлучна
супутниця всіх емігрантів,
на даний момент зі мною в згоді. Завжди
їй добре в задушливих приміщеннях
або під дірявим дахом. Виїхала від мене по доброті своїй якийсь 
 
час тому назад.
Я не знаю її адреси, але щохвилини мені хтось
говорить, що бачив її. Час від часу вона мені телефонує.
Запитує - що там в тебе нового? Чи можу зайти
на хвилину? Знаю, що не має уяви,
не здатна видумати пекло ані не знає, що таке гріх.
Як тільки можу, то викручуюся від зустрічі з нею.
Перед кінцем кожного місяця знаходить мене разом
з платежами. Приходить в мою спальню,
сідає на ліжку і заглядає глибоко в очі.
Включає платівку the Queen, співає на повне горло:
 
I've paid my dues
Time after time.
I've done my sentence
But committed no crime.
And bad mistakes ?
I've made a few.
I've had my share of sand kicked in my face ?
But I’ve come through.
 
 
лист 9
 
Як живуть поляки в Америці?
 
В порожнечі м'якій, як турецькі килими
такій великій, що один не бачить іншого.
 
 Думки про власне Я розширюють цю порожнечу.
Мріють про жирні дні в костюмах,
куплених в Армії Порятунку, стоять над могилою
власних  бажань.
 
Чи багато таких, що поміняють друзів
на автомобілі? Сімейне щастя на
гроші? До багатьох з них ніхто не звернеться 
батьку або мамо. Заквітнуть квітом почуттів
але той не принесе плоду.
 
 Полюбили речі, які ставлять
вище за себе самих. Замкнуті зсередини на ключ 
а той загублений.
Навіть не помічають, як швидко збудують
гніздо на дереві без коріння, без соків,
як швидко позбудуться голоду культури,
як швидко заростуть салом байдужості.
 
 
лист 10
 
Чи маєш друзів?
 
Але ж звичайно.
 
Хотів би написати тобі про білок
чиє життя проходить без амбітних планів
ставання кимось ким вони поки що не є.
В Чикаго немає рудих, є тільки сірі.
Біля Logan Square, де я живу, є
багато дерев і ще більше білок.
Недільний пополудень потягується наче кіт. А кожна година нявкає. 
 
Гомер про це не співав би. Для того, щоби серце не затвердло
як камінь іноді білок частую
їжею. Вони є майстринями по прощаннях.
  Замість того, щоб кричати поверніться, поверніться,
здобуваюся тільки на шепіт.
 
 
лист 11
 
Як почуваєшся в еміґрації?
 
Я знаю, що еміграція є живильним середовищем для всіх
психічних захворювань. Ніхто нам цієї бактерії
не підкинув, ми самі розвелили її
в наших серцях і умах.
 
Тривога, непевність перетворюють серця
еміґрантів на лід, коли вони
по-новому пробують розпалити  домашні вогнища.
 
Інші розгортають вишиті золотом штандарти і розпитують дорогу. 
Ще інші піднімають погляд угору.
 
На небі багато орлів, їхня мати
була вороною. Я тільки повернувся плечима до світу.
 
лист 12
 
1 версія
-------------------------
 
Чи почуваюся самотнім?
 
Але ж ні.
 
Ті хто люблять танцювати, ніколи не почуваються самотніми. Встаю 
 
танцювальним кроком
і вкладаюся спати в танцювальних підскоках.
 
Америка зовсім не повинна мене любити.
Тримаю в руці десятидоларовий банкнот наче револьвер. 
Самотність хоче зі мною подружитися, кажу їй відчепися
і вона летить стрімголов і є добре 
часом тільки тримає мене за язик.
 
Танцюй, танцюй, не стій на місці. 
Падіння в танці набагато приємніше, 
ніж падіння від стояння на місці. 
Танцюй, танцюй...
 
2 версія
---------------------------
 
Чи почуваюся самотнім?
Іноді вночі будить мене дощ
дзвонить у віконні шибки питає мене
мучишся, ти самотній, тобі погано?
 
тоді виймаю з-під подушки револьвер
з олов'яними кулями сміху і радості
цілюся прямо в його мокру голову
 
а він мов дитина перепрошує мене
блискавками, кажучи я лише жартував
лише жартував.
 
Кажу самотності згинь
і вона летить стрімголов і є добре 
іноді дає мені випити чашу мовчання.
 
 
лист 13
 
Чи думаєш про Пєшице?
 
Але ж звичайно. Як міг би забути?
Все точно пам'ятаю, як стара
бібліотекарка - де яка книжка знаходиться.
 
Без зусиль прогулююся вулицями,
вітаю друзів по іменах.
Ні, не відчуваю болю, коли про це думаю.
 
Бачу зображення, але не чую звуків.
Приглядаюся до бур'яну на грядках.
Вирвав його з корінням, а він як і раніше пнеться догори.
 
Без прискореного серцебиття бачу
пєшицьких голубів на даху біля комина.
Сиджу на лавці з Йолею під яблунею в саду.
Стара Курятова помпує воду. Переляканий погляд Йолі рятується 
 
втечею серед галуззя.