Нове на порталі
Творчий марафон
Популярний вміст
Творчість
Поезія Наталії Гиди
Люблю
Люблю, коли приїжджають діти,
Люблю, коли знаю, для чого жити,
Тоді прокидається все в мені.
З дітьми не можу наговоритися,
З онуком награтися досхочу.
А засне дитя, не можу надивитися,
Щастя моє, сонце моє, радість моя,
Як я вас усіх люблю!
* * *
Люблю весну – моя пора
Сніг розтає – біжить вода
Усміхається сонце мені,
перші проліски вийшли із землі,
Ластівки повернулися додому,
І починається життя моє знову.
* * *
Поезія Світлани Камишної
За своє щастя вдячна я тобі
За своє щастя вдячна я тобі,
Лише з тобою радісно і тихо.
З тих пір багато витікло води,
Коли до щастя підштовхнуло лихо.І ти прийшов, щоб знять розчарування
З моїх очей і серця назавжди.
Я дякую тобі, моє кохання,
З тобою не злякаюся біди.Я дякую за мужні твої плечі,
За посмішку, що завжди на вустах,
Тобою я пишаюся, до речі,
Мій ніжний сизокрилий птах.І справжню жінку я в собі знаходжу,
І дякую за це лише тобі,
Я долі іншої бажать не можу,
Нема її, хоч Світ весь обійди.
* * *
Шибениця
Липень 2, 2016 - 19:49 — perohanych«Нема нічого. Ніби нічого й не було. Тут і тепер нема більше минулого. Побіля металевого риштування з понавішуваними полотнинами прапорів. Серед юрмовиська з гаймором голосів і музики, серед наметів і діжок з цвіркотливим приском. Збагнув все, чи те, що мусив втямити, й відкараскався від минулого. Опанував себе, ніби висипав понову на вичовганий путівець життя. Другий місяць вряди-годи зникаю безвісти в натовпі. Мене нема. Ніби ніколи не жив…
Мамин Майдан
Війна ріже шкуру на паси та варить червоне пиво. Комусь уже не топтати рясту. Він скимлить про це... У сивих пасмах куйовдиться легіт. Обличчя навскіс розжеврене старим карбованцем. Сьліпундри сльозяться. Струни дзеленчать ревма. Старий стогне в своїй невигойній темряві на сільському майдані...
Гуляйгородина із застромленим синьо-жовтим прапором. Гуркотить, чахкаючи бузково-білими димним клуб’ям. Ті, що всередині, готові померти. Лише так переможуть.
Вибухи «градів» віспою виорали плекану землю. Дормез-панцерник вибухнув і зайнявся полум’ям. У двох всередині не стало в каганці лою. Згоріли заживо...
Трупарня...
Гостець відчакриженої гомілки.
Сояшниці від скалків у тельбухах.
Бешиха опіків несумісних із життям...
За рік - додому...
Весільна плахта, дівоча коса та нерозумна телиця
Червень 24, 2016 - 18:40 — perohanych
Класиків потрібно читати й перечитувати. Таких, скажімо, як Нечуй-Левицький, Панас Мирний, як Олександр Кониський: Іван Франко, оглядаючи українську літературу кінця позаминулого століття, за рівнем популярності серед українців назвав саме цих трьох письменників. А ще тому, що Кониський написав слова неофіційного гімну нашого народу, який «завів на ноти» Микола Лисенко:
Боже великий, єдиний,
Нам Україну храни,
Волі і світу промінням
Ти її осіни.
Галимкаір Мутанов (Казахстан): «Казах, який виріс на гриві коня, характером схожий на нього!»
Червень 19, 2016 - 07:54 — perohanych
Галимкаір Мутанов народився 27 березня 1957 р. в селі Бельтерек Жармінського району Східно-Казахстанської області, в Казахстані. Доктор технічних наук, професор, ректор Казахського національного університету імені аль-Фарабі. Автор понад 400 наукових публікацій. Член Всесвітньої Академії Мистецтв і Наук (The World Academy of Art and Science); віце-президент та академік Національної академії наук Республіки Казахстан; віце-президент Євразійського економічного клубу вчених; президент Національної академії наук вищої школи Казахстану. Заслужений діяч науки і техніки РК.
Відзначений багатьма високими державними та міжнародними нагородами Казахстану, Франції, Англії, Польщі, Росії, Португалії, Ірану, Йорданії... Почесний доктор і професор понад десяти університетів світу.
Іловайський вальс
Червень 11, 2016 - 06:49 — perohanych«Іловайський вальс» — це Пісня-реквієм по загиблих в Іловайську в 2014, заклик до миру.
Слова Тетяни Прозорової, музика, виконання, запис Миколи Шевченка.
Поезія Тетяни Прозорової
« Я –ЖІНКА !»
***
Вітає веснами квітучими
Піснями диво-солов'я,
Своїми мріями співучими
Земля Добра, моя Земля.По видноколу в¢ється стежечка
Аж ген – біжить удалині...
В краї веде нас необмежені,
Там де дзвінні летять пісні.Дрімають в ранцях книги, літери,
Лелеки з вирію летять...
З портфеликами, сміхом, квітами
Мої школярики спішать.Радіє сонечко їх витівкам
Погляньте, їх вітає все!
І кожен для своєї вчительки
Свого промінчика несе.
***
Життя не терпить пустоти
Бабуню, мила, здрастуй.
От і ми... Атож, нечасто бачимося з братом!
А це – зійшлись удвох окрай зими
від пирію могилку рятувати.
Бур'ян розполонився – просто жах! –
живучий, дужий над і під землею...
Його – повсюд. Найбільше – по кутках...
І жаль святої пам'яті своєї.
Душа твоя вже, певно, не болить,
а нам, живим, так боляче, бабуню!
Ти відійшла за крок від кабали
і розбрату неспинного відлуння –
лишила світ, рятуючись від зла,
від вигуків: «Ей, Укри! На колєні!»
Інакше ЯК би ти пережила
Гойдалка
Іноді у кожного з’являється думка про той невидимий незнаний край світу, де, за нашими уявленнями, має бути добре. Виникає бажання покинути все й податися туди. Не що інше, як втеча від самого себе. Вікторія це добре розуміла. Вона математик, королева точних наук. Звикла, щоб усе було чітко й зрозуміло, без сентиментів. Усе заплановано, життєвий вектор з конкретними цілями. Для неї були незрозумілими зітхання й переживання колег. Постійний рух вперед, долання перешкод, аналіз, досвід і знову вперед. Якось так усе й відбувалося. А тепер… щось, мов сухенька хворостинка хруснуло в душі, надломився той залізний стержень, на якому усе трималося. В якийсь момент зупинилася, оглянулася на прожите – а там порожньо. Заради чого чи кого усе це? У сорок п’ять не має ні сім'ї, ні дітей. Робота, робота, робота. Загубила себе у тій роботі давно, як і радість життя.
«Сонячні бджоли» від Любомира Михайліва
Червень 9, 2016 - 11:04 — perohanychПублікуємо люб'язно надану Любомиром Михайлівом електронну версію другого тому його вибраних творів у трьох томах.
Книга вийшла друком в Івано-Франківську 2014 року у видавництві «Місто НВ» під назвою «Сонячні бджоли».
До книги ввійшли вибрані поезії з попередніх збірок автора та твори, які ще не публікувалися. На крутих дорогах життя автор серцем відчув і поетично осмислив трепетні проблеми минулого і нашого неспокійного сьогодення. Біль землі, тривоги, людська радість, щастя і любов становлять смислову палітру нової книги автора.
Злива
Я квапився із лісу до села, бо небо так низько набурмосилося волохатими хмарищами, що вони, здавалося, хапали мене разом із вітром за п’яти. Залетів у розчинену хвіртку крайньої хати, на поросле молодим споришем подвір’я, і тільки тепер здогадався, що тут уже ніхто не мешкає.
Бігти до наступної оселі не вистачало ні сил, ні часу: впали перші великі та холодні краплі дощу. Миттєво завважив на хліві амбарний замок і кинувся під стріху хати: мовляв, хоч там сховаюся. Покунявши якусь мить, у мокрій сорочці, по призьбі почав пробиратися до ґанку, де було затишніше. І там випадково натиснув клямку і, о диво, дерев’яні двері відчинилися нарозтвір… Минув вологі, темні сіни й опинився в хаті. А надворі вже шуміла, лютувала перша весняна злива…
