Жінка-УКРАЇНКА

Перша пісня проекту «Слухай українською!» з’явилася спонтанно. До концерту потрібно було швидко підготувати франкомовну пісню, та ще заспівати її дуетом. Але пісня все ніяк «не лягала на душу». Саме тоді й виникла ідея заспівати цю пісню рідною українською мовою. Після концерту усі були настільки приємно вражені, що потім просили виконувати її знову і знову. Пісня стала своєрідною «родзинкою» концерту. А згодом почали звертатися вчителі та учні музичних, вокальних закладів з проханням, чи можна використовувати текст для занять та іспитів.

Дивовижна пісня «Je t'aime» Лари Фабіан (Lara Fabian) — українською! Слова та виконання Юлії Качули.

Знаковим для мене став такий випадок на одному вокальному конкурсі. Член журі, справжній носій іноземної мови, сказав учасникам: «Це чудово: розвиватися, вивчати, співати іноземні пісні, але я нічого не зрозумів з того, що ви тут виспівували. Акцент, неправильна вимова – все це неприємно вражає слух і втрачається не тільки зміст, а й думка, яку поет хотів донести шанувальникам пісні». Мені стало тоді так прикро, бо є стільки прекрасних, вічних пісень, мелодій, їх так хочеться співати! Але не кожен може ідеально заспівати французькою, іспанською, грузинською, на івриті і т. д. Це, напевне, можливо лише тоді, коли досконало вивчаєш пісню «під наглядом» ідеального знавця іноземної мови, її вродженого носія. А мені так захотілося, щоб у всіх була можливість передати мелодику, зміст, емоцію пісні так, як ти максимально досконало можеш зробити лише рідною мовою.

ПОПУТНИКИ

Оце їду!.. «Рушай, поки люди случаються…» – сказала б мені бабуся Галя. Та вже, ба, случилися, скажу Вам. Кажуть: купуй не хату, а хорошого сусіда, вибирай не купе, а хорошого попутника. А оце вже й попутник. Ні тобі здрастуйте, ні будь ласка. Чорний, як домовичок із труби, «негретьонок», одним словом. Ще років тридцять тому ми, у наших провінційних містечках, дивилися на них, як на інопланетян, а потім потроху призвичаїлися, притерлися. Петро І лише вікно у Європу прорубав, а тут ціла завіса гухнула. І потекли, і попливли… Колись воно і у Франції були французи і все якось у них було по-французьки, а тепер і в них «негроцузи» або мулати. Красивенькі, бува, виходять. А це уже і в нас негри заговорили, на задрість нам – українською, та ще й, трапляється, вишиванку надягають… «Молодес!..» – сказав би дід Іванченко. Але це було минулого року – стрічала шоколадненьких на фестивалі, а сьогоднішній – ні бовк, ні няв… Ну та хай йому… Було й не те…

***

Вишкрібаю із себе
потроху твоє ім’я,
від кюреток «ТАК ТРЕБА»
рани лишаючи січені,
і твоє у мені
недоношене
«ТІЛЬКИ МОЯ»
захлинається відчаєм

***

Ріжу об тебе руки
і глухне крик
в серця нерівних стуках
Морзянка… SOS…
Тільки сигнал
у просторі втоми зник,
а біль,
як трос…

***

Мовби небесна блакить зненацька бризнула на луки й на узбіччя доріг — то синьо та бентежно зацвіли цикорії, і від тої дивовижі навтьоки кинулися у прибережні шелюги та ближні бори надокучливі дощиська, сховалися за обрій косматі хмари.

Дивна народна назва цих цикоріїв — петрові батоги. Так і бачиться, що наш далекий родак Петро завжди тримав цю рослину-батіг на покуті, на острашку своєї молоденької доньки, щоб не заглядала біля колодязя у голубі очі молодому козакові-зуху аж до Покрови, аж поки він не засватає її. То була, звичайно, традиція батьківської науки, адже доця слухалася батька-матері, покірно опускала погляд перед хлопцями. Інші перекази доносять нам, що від небесної блакиті цикоріїв і ночі увірвалися —  такі ж куці, Петрівчані. А той цвіт, мовляв, все одно батожить нещасні ніченьки, щоб вони стали ще коротшими. Можна ще й згадувати, а то й вигадувати небилиці про цикорії: так було чи інак, але ж наймення осталось.

Германов

Не зачепила «четверта хвиля». Лейтенатський квиток із підклеєною світлинкою тримаю напоготові. Опецькуватий червонощокий Толя, сусід із другого під’їзду, вже вдруге опорядився до батальону «Київська Русь». Стрілися, побалакали. Його шестрирічна дочка мугичила якусь пісеньку, тримаючи татову долоню. Толя зиркнув на стос книжок, які я тримав під пахвою. Панас Мирний…

- Вчора ходили по хатах і розносили повістки. Ти ж не підписуй, якщо тобі принесуть, - проказала колишня дружина.

- Гм. Чому?

- Ну, як чому?! Донька, як дізналася, то весь вечір проплакала… Малій твоя пісня сподобалася. Вона навіть прокоментувала в Мережі.

- Я бачив…