Жінка-УКРАЇНКА

Люблю

Люблю, коли приїжджають діти,
Люблю, коли знаю, для чого жити,
Тоді прокидається все в мені.
З дітьми не можу наговоритися,
З онуком награтися досхочу.
А засне дитя, не можу надивитися,
Щастя моє, сонце моє, радість моя,
Як я вас усіх люблю!

* * *

Люблю весну – моя пора
Сніг розтає – біжить вода
Усміхається сонце мені,
перші проліски вийшли із землі,
Ластівки повернулися додому,
І починається життя моє знову.

* * *

Люблю своє село. Розкішна.
Справді розкіш в ньому жити.
Тут є ставок і ліс, й лісок.
Як край цей не любити?
Підеш у ліс, і серце спочиває,
І діти поруч граються, і пташечка співає
І все цікаве, і красиве й рідне.
Є квіти польові, листочки різні,
Комашки, пташечки, гриби,
Горобини кущі, красується калина,
І дуб стоїть столітній на межі,
І біля нього дівчина-ялина.
На річку підеш, якби не втомивсь,
скупаєшся, і втома геть проходить.
А ввечері ідеш і йдеш,
І дихається легко…Така краса! 
Таке все рідне і таке знайоме.

Лелека

Ходить берегом лелека одна, бачу її щодня.
Ходить сумна. Де ж пара твоя?
Блукає, ніби щастя шукає, ніби Я.
Де твоє гніздечко, де твоя сім’я?
Чому так сталося і в моєму житті,
сама залишилася, такі стали тяжкі дні.
Найгірше те, що душа болить,
Найгірше те, що душа страждає,
Найгірше те, що душа спокою не знає.
Лелеко-лелеко, давай полетимо далеко
За хмари, щоб не знати біди,
За сонце, за море, річки, береги.
Знайдемо, може, щастя,
Знайдемо, може, Долю.
Знайдемо собі пару й вернемось додому.

Братику

Братику єдиний, чому нас покинув?
Батьківську хатину і пішов в свою?
В тебе темна хата і хрестів багато,
Квіти в’януть швидко і цвітуть не так.
Ми ж тебе любили, пестили, ростили,
проводжали в Армію, й ти прийшов живий.
Що за бузувіри, що тебе згубили?
Не пробачу їм. Носить же їх Земля... 
Як хочеться тебе обняти і про все забути.
Як хочеться поседіти поруч й голос твій почути.
Як хочеться притулитися до твого плеча.
Як хочеться вернутися в минуле,
В той час, коли щасливою була.

Коханому

Тут виросла, пройшли мої роки,
Росла з берізками, бузком і квітами,
Раділа сонцю, людям, вірила в добро,
Любов знайшла, була найщасливішою,
Родила донечку, світленьку, мов те сонечко.
Раділа усмішці й всміхалася сама.
Та Доле, Доле, моя Долечко,
Чому мене ти підвела?
Забрала милого, украла посмішку,
змінила все моє життя.
Не світить ясно уже сонечко.
На серці біль. Це біль на все життя.

* * *

Зацвіли сади цвітом білим, нагадали про моє весілля,
Кохання перше, як пролісок чисте.
Плаття біле, фата, намисто.
І я стою молода, весела і чарівна.
Щаслива, що ти зі мною.
Та що ж це? Дитя, і я стою сама.
Чорне плаття, покрита голова.
Я вдова…

Україна

Україно – рідна мати, чому стала ти страждати?
Заболіла голова? То від правди, не від зла.
Не ледачі в тебе люди. Дай роботу, працювати будуть.
«Хазяїв» порозганяй, вилікуєшся, так і знай.

Весна

Прийшла весна, зазеленіла трава
Цвітуть тюльпани, нарцизи,
Пахне фіалками у лісі.
Стало тепло на дворі.
У садах гудуть бджоли.
Птахи пісні співають, і душа розквітає.
Милуюся квітами, вечорами тихими,
І не хочеться йти до хати.
Люблю помріяти,
люблю просто поседіти,
люблю помовчати.
Красиво на дворі, село розцвіло,
діти роздягнулися, відчули тепло.
Ластівки повернулись, будують житло.

* * *

На дворі весна. Яка краса!
Пахне квітами, зеленіє трава.
Тепло, сонечко гріє.
Біля ставу іду, вітерець легенько віє.
Личко підставляю своє і дихаю,
І думок ніяких немає, так легко….

Весна – моя пора! Завжди чекаю, коли прийде вона.