Жінка-УКРАЇНКА

Тетяна Череп-Пероганич. Осінь дорослої жінки : Поезія. П’єси. Твори у перекладі іншими мовами. – К. «Український письменник». 2016. – 112 с.

З великою естетичною насолодою прочитав нову поетичну книгу Тетяни Череп-Пероганич «Осінь дорослої жінки» і виніс із її змісту багато приємних вражень. Бо збірка, наче пишний букет троянд різнокольорових – є тут і римовані вірші, і верлібри, і переклади і навіть п’єси. І кожен з розділів цієї книги по­-своєму привабливий і цікавий у поетично-сюжетному розкритті. Несе певне образно-смислове навантаження і голосом «дорослої жінки» ніби зупиняє читача, привертаючи його увагу на межі болю чи глибокого голосу душі, де він стає віч-на-віч з одкровенням авторки.

Зокрема, перший розділ з претензійною назвою «Щастя до чаю» – це ніби лірична сповідь авторки про любов і зраду, радість і сум, щастя і нещастя, через які, наче через певні етапи життєвого випробування, пройшла вона і не впала, не зігнулась, а набиралась сил і йшла далі. Бо вона сильною була: «Я з тих, про кого кажуть – сильна жінка,//Таку не просто взяти й спопелити» («Сильна жінка»). «Чи й справді вона сильна? – думає собі читач. – Чи засліплена любов’ю?» Мабуть, ні. Бо у вірші «Очі» вона пише: «Мені чужого на треба… //Сама переводжу погляд //У бік свого чоловіка». І в цьому ракурсі хочеться говорити  майже про кожний вірш, що вміщений в цьому розділі. Бо часто, відриваючись від «невезінь і печалей гірких», вона набирається ще більше позитиву і свіжих сил, щоб іти далі, утверджуючи себе на царині життя і любові. І образ осені тут ніби якась заставка, ніби тло для контрастнішого вираження зрілості почуттів і думки та пережитих важких ситуацій, що стали наслідком чоловічої зради. Тому і вся правда про кохання оголена як і почуття ліричної героїні книги. І тим самим оголено рани, які болять ще й досі:  «Візьми мене тут. //Хай хвилі відчують, //Які ми щасливі!» («Щасливі»), «Було не просто одинокій //В часи спокуси без гроша», «Я роздягаюся, мов осінь, //Як лист – скидаю всі невдачі», «Стою оголено-відверта. //Чекаю – прийдеш, обігрієш» («Я роздягаюся…».

Михайлів Любомир Львович народився 4 січня 1953 року у селі Кропивник  Долинського району Івано-Франківської області.

Стаціонарно закінчив факультет журналістики Львівського державного університету імені Івана Франка.