Нове на порталі
Творчий марафон
Популярний вміст
Поезія
Серйозно і не дуже
«Мені важко зрозуміти для себе, чим є мої вірші – результатом кількахвилинного натхнення чи враження, або ж я їх виношую, як дітей, а потім вони собі з’являються. Я направду не завжди знаю, звідки беруться мої тексти – але дякую Богу, що вони є».
Іванна Стеф’юк (Чернівці)
***
музика з серця…
живи – як живеться,
тільки потихо, потихо лишень.
Бог любить тишу.
на квітах колишніх
все плодоносить. а хочеш вишень?
Поезії Галини Литовченко
ЗУСТРІЧ ЗІ СТОЛИЦЕЮ
Ну, добрий вечір, Києве мій милий…
Тягар дороги скинувши із пліч,
З тобою хочу на дніпровських схилах
Поспілкуватись тихо віч-на-віч.
Кажу відверто перед цілим світом,
Що молодієш все й через віки.
Мене ти знову стрів бузковим цвітом,
Як і в далекі юності роки.
Тобі зізнаюсь щиро наодинці:
Коли щеміло серце від розлук, –
Землі святої грудочку в хустинці
Зі скриньки брана, мов із твоїх рук.
Пісні співала українські дзвінко,
Вдягала вишиванку на свята
І тим пишалась, що я – українка,
Що ти — моя столиця золота.
Ось і тепер летіла, мов на крилах,
Тягар дороги скинувши із пліч,
Щоби з тобою на дніпровських схилах
Поспілкуватись тихо віч-на-віч.
Вірші Наталі Данилюк
В дитинстві моєму…
В дитинстві моєму
на сволоку звили гніздо
пернаті пісні,
зозулясті казки і поеми…
Крізь пам'ятні нетрі
думками дотягуюсь до
минулих років,
де не тягнуть сучасні модеми.Між мною і небом
відкрито духовний портал,
де Всесвіт виходить
за межі усіх моніторів,
увімкнений Богом,
легкий надчуттєвий сигнал
душа моя ловить
з верхівок незримих соборів.Я тут ще мала
і навшпиньки не вийде ніяк
торкнутись до сонного
соняха кінчиком пальця…
Жахтить каганцями
у полі пшеничному мак,
що вишило літо
стібками тонкими на п'яльцях.
Поезія Юлії Миргородської
* * *
я нічого тобі не скажу
окрім того що я не віддам
окрім того як я...
окрім того як сильно тебе...
знаєш самя нічого собі не візьму
не візьму я нічого
з собою
якщо все це не розділю
якщо не розділю це
з тобоюя не буду про це вслух
краще буду про це мовчати
помовчати з тобою
мій друг
і про все тобі
розказати
* * *
До Дня пам'яті Чорнобиля...
***
Як небуття прицокав коник чалий,
То прикипіли стрілки навіки
До тих секунд, що впали і сичали
Слізьми,
Бідою,
Скреготом металу,
Коли уклякли злякано думки
І пурхнула синиця із руки.
Пішло гуляти горе по землі.
Про що мовчав
Вельможних шапок соболь,
Коли летіли квітнем
На Чорнобиль
Із Хіросіми
Чорні журавлі?Олександр Косенко
Поезія Інни Ковальчук
* * *
Як закурличе вирій журавлями,
зітліє переорана стерня –
подихай небом,
сонцем і дощами,
лиши на потім
німоту знання,допоки у безмежжі небокраю
в ясі живої цноти вівтаря
промінням чистим
лагідно торкає
зорю вечірню
вранішня зоря…
* * *
По лезу власної утоми
іти, немовби по землі,
ховаючи в осерді грому
грозою свячені жалі,крізь морок і сніги спокутні
саму себе у світ нести,
де ледь тримається майбутнє
на павутинці доброти,
Зійшла на небо Божа Благодать
Зійшла на Землю світла благодать!
Радіє люд увесь: – Воскрес Син Божий!
Пісні хвалебні весело звучать:
Добро – злобу й ненависть переможе.
Владикою і смерті, і життя
Відкрився нам Христос у Воскресінні.
Заради віри й вічного буття
Він смертю подолав земне і тлінне.Небесне світло! Освяти нас всіх!
– Христос Воскрес! – ангелики співають.
Весна хай квітне! Хай зникає гріх!
Любов Господня Захід й Схід єднає!
Христос Воскрес!
Найкраща новина зійшла із небес,
Радіймо! Співаймо! ГоспОдь наш Воскрес!Здійснилося чудо величне, і днесь
О, люди, радіймо! Христос, Бог Воскрес!Полинули світом пісні про любов...
Це диво безмежне. ГоспОдь з нами знов!
Тато
Лежить старенький сивий тато
На дерев’янім ліжку у сльозах.
Уже не сила в вікна виглядати
Дітей і внуків із сусіднього села.Життя минуло у тяжкій роботі,
Але до внуків й правнуків дожив.
Було усе: і радість, і турботи,
А він сім’ю понад усе любив.
Жінка
Я та, що тримає світ
у стерплих тремких долонях,
що губить щоденний крок
між гуку і суєти,
життям - навмання убрід
і аж до зими на скронях,
вплітає лелійність мрій
у інші живі світи.
Сергій Дзюба. Віршики для малечі
БОГАТИР
Той, хто любить кашу їсти,
Проживе аж років двісті;
Буде сильним, мов солдат,
І народить сто малят!
ТАРІЛКА
Любить жартувать Людмилка:
– Ой, не вічна ця тарілка!
А колись на всій Землі
Не було їх взагалі.
Що ж робили дітки й мами?
Їли ніжками й хвостами…
«Стоїть бабуся…»
* * *
Стоїть бабуся – гривні у руці,
міркує: що собі на них купити,
на ці, останні… Пусто в гаманці,
а треба ще до пенсії дожити.Вона віднесла ковдру на Майдан,
зігрітися – для хлопців, бо морози.
Ще спромоглася на бинти для ран
і на молитви, мовлені крізь сльози.Скільки могла, на армію дала,
і ще б давала, та сказились ціни.
А в серці стільки болю і тепла,
тривоги і жалю за Україну.«Ну, што – шипить їй дамочка в лице, –
в Європу захотєлось? Ідіоти!
Нє нравілся вам Яник – мол, подлєц?
А с нинєшнім откінєшь, бабка, боти!»
