Головна

Поезія

«По очах його бачу - він був на війні...»

По очах його бачу - він був на війні.
Він не тільки там був - він воює і досі.
Очі в нього такі полиново-сумні,
Ранній сивий туман впав на юне волосся.
Довкруг нього вирує життя круговерть,
Тут не пахне війною, ні кров'ю, ні димом.
А у нього в очу - побратимова смерть,
Дев'ятнадцять всього лиш було побратиму.
Певно, їде до мами вчорашній солдат,
Відпустили додому його ненадовго,
А у погляді - вперта дорога назад,
На війну, там, де друзі лишились у нього.
Ви пробачте нам, хлопчики, біль ваших ран,
Вашу спалену юність, обвітрені долі,
Цей полин у очах, цей невчасний туман
І горіння сердець у воєнній юдолі.
Материнська молитва по світу луна,

«Закон великих спалює малих...»

Жовтень 9, 2015 - 18:13 — perohanych

Дмитро Дроздовський* * *

Наталі Дзюбенко-Мейс і Світлані Алексієвич присвячую  

Закон великих спалює малих.
Велика правда — здирна і отруйна.
Велика сила – ланці для сліпих,
А не для тих, у кого серце чуйне.

Спиніть брехню, не бійтеся очей.
Не бійтесь зла. Ми всі не Геркулеси.
Не повторіть скривавлених ночей,
Не повторіть диявольської меси.

Поезія Олесі Бойко

Поетичні роздуми  

Пишу про все. Не можу не писати,
Бо небо шепче теми для віршів.
Трава шукає лагідніших слів,
А сонце душу просить заспівати.
Вона співає соловейком в гаї,
І жайворонком лине в височінь,
Дзвенить,а кришталева далечінь,
Мелодію над степом розсипає.
Звучить вона тривожно й урочисто
І ніби в морі човник виграє,
А потім,мов сніжинка осідає
На аркушик паперу чистий ….

2000 р.

Поезія Надії Гураль

Дороги

Стою на зіткненні доріг
Дорога до щастя, а он – до печалі
Дорога до світла, а там – у пітьму
Дорога терниста, і всипана квітами
Дорога до слави, а там – до ганьби
Дорога любові, а поруч – ненависть
Дороги… Дороги… Дороги…
Стою на роздоріжжі і вибираю свою дорогу
Дорогу до щастя
Дорогу до слави
І добре знайому – до рідного дому!

 

БУЗОК

 Люблю весну, коли все зеленіє
 І дерево вдягається в листок.
 Навкруг всі квіти оживають
 І розцвітає мій бузок.

Вірші для дітей Надії Гураль

З книжечки «Читайко-Малювайко»

РАВЛИК

Хочеш вір, а хочеш – ні,
Він весь час кудись повзе
І у себе на спині
Свій будиночок несе

Як захоче відпочити,
Чи когось злякається,
Він тоді у свою хатку
Швидко заховається

І нікуди не спішить,
Бо напевно знає,
Хто спішить – людей смішить
Й завжди не встигає.

 

СІРЕ КОШЕНЯТКО

Я спитаю маму,
Чи дозволить татко
Принести додому
Сіре кошенятко

Хай воно не мерзне
Й більше не блукає,
А у нашій хаті
Свій куточок має

Марія Тимчук. На все є час

jjfjkcxjpgНа все є час / Марія Тимчук ; передмова Василь Бойчук. — Київ : Парламентське видавництво, 2015. — 120 с. ISBN 978-966-611-

У поетичному доробку, що підготувала молода авторка Марія Тимчук із села Красноїлля Верховинського району Івано-Франківської області, читачеві щемно западе в душу хвилююча лірика, сколихне до глибоких роздумів громадянська поезія, повернуть до споминів відверті вірші про дитинство, рідний край, багату природу.

Поезія Олександри Карої

ТИ ДВЕРІ БІДІ ЗАЧИНИ

Земля під тобою валиться,
і вітер збиває із ніг.
Ти йди все до Бога, молися...
Він все у житті переміг.

Бо що є сильніше від Бога?
І буря тебе не зіб”є
Він завжди стоїть край порога,
віддасть тобі серце своє.

Та ти, відчини Йому двері
і серце своє прочини.
Молися щодень по вечері,
а двері біді зачини.

11.08.2015

 

...ПІСНЯ - ДУША 

 Вставай Україно, вставай із колін !
 А рани загояться з часом на тілі.
 Нехай відійде цей історії плин,
 усе пережити з народом зуміла.

Разом з татком (вірші для діточок)

Малий майстер

Бабусин улюблений стільчик
У ганку сумує:
Зламалась у стільчика ніжка –
Хто поремонтує?
Вже є молоточок у мене,
І дошка, і цвяшки…
Я знаю: татусь допоможе,
Якщо буде важко.

Не цьомав!

Супиться Варварка,
Як у небі – хмарка:
Татко весь день дома
Й ще її не цьомав!

Сонячні курчатка

Я ріс хлопчиною...

Я ріс хлопчиною простим, навчався в школі,
Любив рибалку і гербарії із трав,
Не думав зброю в руки брати я ніколи,
Весь "дружний" клас мене ботаніком прозвав.

А потім армія. Від неї не ховався,
Віддав державі чесно я синівський борг,
У роті танковій . Виконував прикази,
І в зброї знав уже тоді я добре толк.

Поезія Катерини Савко

Її за вроду він кохав,
Та вона з часом помарніла,
Її за косу він кохав
Коса із часом побіліла,
Іще за стан стрункий кохав
Вона ж його донці віддала,Ю
Як дивно він її кохав
Вона ж по-справжньому кохала.

То не легенда – правда суща
Людська душа є невмируща
І навіть там на небесах
Її душа в твоїх руках.

Минає час, минає все,
Одне ж на світі не минає,
На крилах нас воно несе
Кохання справжнє не вмирає.
В житті проста до болю суть
Її я вам сказати мушу
До раю тіло не беруть
Завжди кохайте в людях душу.

Іван Гентош. 31-го серпня

Вересень 1, 2015 - 12:33 — perohanych

31-го серпня

Сонце сідало,
Серпень стояв над світом,
Не попрощавшись
Просто отак пішло…
Сонце пеклó
В день цей останній літа,
Несамовито, гірко
І навіть зло.

Мало б кричати
Нам із небес щосили –
Гей, схаменіться,
Ладили ж дотепер!
Сонце ізверху
На прапори дивилось,
Тихо молилось –
Хоч би ніхто не вмер.

Сонце не знає,
Хто при якій посаді –
Маєте, люди,
Свій синьо-жовтий стяг!
Прапор один –
І на Верховній Раді,
І на Майданах,
В душах, на блок-постах.

«Війна» — добірка нових віршів Світлани Макаревської

Серпень 31, 2015 - 22:20 — perohanych

ВІЙНА

Ось і скінчилося літо. Цього року воно проходило для мене під знаком війни, як власне і для всіх українців. Літо минуло, а війна продовжується. І що б ти не робив, де б не був, думки – там.

Літо вкладається між двома датами – неоднозначним Днем Перемоги і тривожним нині Днем Незалежності. Між травнем і серпнем написалися ці вірші, об’єднані поняттям і відчуттям: в і й н а …

Світлана Макаревська

 

ДЕНЬ ПЕРЕМОГИ

Від сорок першого – до сорок п’ятого…
В спеку й мороз, дощ і туман,
був на війні рідний мій тато,
гвардії капітан.

Вийшов з оточення, вижив у пеклі –
артилерист, боєць.
Рани, контузії, зради і смерті…
От і війні кінець!

Ми про війну – міфи і правду –
чули від старших, батьків.
Мій про бої майже не згадував,
швидше забути хотів.

Звісно, вважав Перемогу великою –
мир вона людям несе.
Про героїзм не просторікував:
ворога били – і все.

Три покоління відтоді виросли –
дякуєм мирному дню!
Нащо ж сьогодні російському підлітку
«празнувать» давню війну?

Славити подвиг? А там було всякого…
Зброї убивчій радіти?
Мир – це єдине, чого треба прагнути,
це і пояснювать дітям.

Що ж залишилось країні, в якої
нині досягнень нема?
Молодь свою готувати до бою,
богом щоб стала війна –

брязкати зброєю, світ залякати,
бачити скрізь ворогів,
волю Господню не поважати,
взяти чуже, як схотів…

День Перемоги – свято священне
в тих, хто її здобував.
Вже відійшли вони в світ незбагненний,
звідки ніхто не вертав.

Але якби ми могли уявити:
ось вони – з нами, живі! –
впевнена: жоден із них своїм дітям
не побажав би війну розпалити,
долю майбутню занапастити,
душу скупати в крові…

Об'єднати вміст