Іванна Стеф'юк

Проєкт “Сховок”, або коли культура лікує

Березень 11, 2022 - 21:19 — perohanych

Мабуть, багато хто чув у ці буремні дні, що культура – не на часі, адже країна у вогні і не до концертів. Все, здавалося би, логічно, але ж.. сфера культури – це не лише концерти, планові заходи і такі ж планові звіти. Принаймні, якщо ми говоримо про те, що культура є важливою складовою розвитку країни. Саме тому на Прикарпатті телекомпанія «Снятин» та Снятинський літературно-меморіальний музей Марка Черемшини розпочали оригінальний проєкт: культурологічні випуски з укриття.

Уже знято три випуски. Перший присвячено «Січовому щоденнику» Івана Стригуна і споминам за 6 тижнів до світової війни. І саме там відповідь на питання, чому мова, пісня і література – це не розвага, а частина державної політики. Другий випуск організатори присвятили усім землякам, які, рятуючись від війни, стали вимушеними переселенцями – спеціально для них записали читання поезії Сергія Жадана «Попіл дорожніх валіз». Третій випуск присвячений повстанському щоденникові чоловіка, який переміг смерть.

Читати далі

Іванна Стеф'юк — біографія

Іванна Стеф'юк — народжена на Гуцульщині, живе і працює в Чернівцях. Народилася 3 серпня 1989 року. За освітою український філолог, котрий тонко відчуває всі нюанси мови. Член НСПУ (з 2013 року). Закінчила Чернівецький Національний університет імені Юрія Федьковича, де зараз навчається в аспірантурі й водночас працює у видавничо-редакційному відділі вишу. Друкувалася у журналах «Золота Пектораль», «Буковинський журнал», «Перевал» та інших. Незабаром у «золотопекторалівському» видавництві з’явиться друком (повний обсяг) збірка новел «З гостем за руку», працює над проектом «Казки старих Чернівців» та книгою казок «Чарівний ліхтарик», інколи пише вірші, хоч акцент її творчої досконалости завжди був зміщений на художню прозу.

Керівник мистецької світлиці «Оберіг» (місто Чернівці), займається театральною мініатюрою. Захоплюється криміналістикою, клінічною психологією, моделюванням жіночого одягу, фотомодельною справою і писанкарством.

Читати далі

Іванна Стеф'юк: В кожного з нас є поняття рідності

В кожного з нас є поняття рідності - родина, близькі люди, близька земля - переважно, то земля дитинства. Я найкраще і найвільніше чуюся в Карпатах, бо народжена там, і до серця близька мені Буковина - край мого батька. Та поняття рідного краю для мене значно ширше - то Україна, така різна ментально і така етнографічно багатолика. Але вона моя, і в яке би я місто не завітала, я точно знаю - я вдома, бо це моя країна.

Поезія Іванни Стеф'юк

***

- Ти снишся?
- Снюся, зажмурюй очі...
- Коли здійснишся?
- Коли захочеш.

- Ти снився...
- Знаю, зірки сказали.
- Ти так дивився..
- Так мило спала..

Лягаю спати,
Зірки моргають -
Між хмар лапатих
Нам снів шукають...

Читати далі

Іванна Стеф'юк. Люби мене

* * *

Полокали гори зливами собі коліна, а червень зливав з цебра на їхні голови та й дужі плечі. Прохолода… Зачерпнути би її та для днини втримати, а то ранок поливає-поливає, та полудень не дуже того і боїться. Стрімким плаєм, накриваючи голову курткою, тікав від негоди до нитки змоклий чоловік. Його важке дихання палицею впиралося в каміння, вистукувало по стежці. Ах-хех… Ну і гроза… І треба ж було саме тепер в дорогу вибратися! Ця раптівка застала на півдорозі, викупала та виполоскала вже так, що прикривайся тою курткою чи не прикривайся ― на одне вийде. Шум дощу перебивав шум потоку, що тепер ще більше збурився, став бистрий та гоноровий. Дмитро подивився вниз: може би то попереками, через потік перейти, а не п’їланитися такої негоди під берег? А чого? Так швидше, та і до потоку стежка, як не дивно, кам’яниста, не таке місиво. Спускається, ось ще трохи… Ну нічо собі! Така гроза розшумілася, що світа Божого не видно, а якась молодичка чи то дівчина сидить собі на камені, ніби й ні при чому, і голову миє. Довге і чорне волосся хиталося водою, як дивні водорості, а каплі раптівки скочувалися щоками і плечами. А ти, дурний, чого зазираєш? Тікай звідси, не бачиш, яка негода? Вернувся назад і таки пішов під берег: сам не розумів чого, але таки побоювався розминатися з цією дивною жінкою.