Жінка-УКРАЇНКА

По очах його бачу - він був на війні.
Він не тільки там був - він воює і досі.
Очі в нього такі полиново-сумні,
Ранній сивий туман впав на юне волосся.
Довкруг нього вирує життя круговерть,
Тут не пахне війною, ні кров'ю, ні димом.
А у нього в очу - побратимова смерть,
Дев'ятнадцять всього лиш було побратиму.
Певно, їде до мами вчорашній солдат,
Відпустили додому його ненадовго,
А у погляді - вперта дорога назад,
На війну, там, де друзі лишились у нього.
Ви пробачте нам, хлопчики, біль ваших ран,
Вашу спалену юність, обвітрені долі,
Цей полин у очах, цей невчасний туман
І горіння сердець у воєнній юдолі.
Материнська молитва по світу луна,
Простягає до неба згорьовані крила.
Вже найкращих забрала ця клята війна
І рахунок свій чорний іще не спинила.
Бо, на жаль, на війні не буває без втрат,
Хоч чомусь ця війна і війною не зветься.
...Йде в відпустку додому, до мами солдат...
А у мене за ним розболілося серце...

Тетяна Іванчук