Жінка-УКРАЇНКА

. . . Зашкарубле листя вітер обертає, 
Старого року вік підходить до кінця. 
Та я сьогодні вірю-знаю, 
Що буде в України перемога ця. 

Татари, московити, москалі – 
Віки топтались по моїй землі. 
І хтиво над Вкраїною знущались, 
Та дякувати Богу - ми не дались. 

Ми пута скинули і розв'язали руки 
Під України пісню - гімну звуки. 
Зродили сили, з волею знайшлися, 
Коли бідою-горем перейшлися. 

Нова людина виросла в борні, 
Шліфована російською брехнею. 
Моїй країні жити,далі йти, 
Лиш не з Росією, не з нею. 

* * *

Умовностей ритмічних сівозміна
Вигукує із грамот сідляра:
Мене ніхто не ставив на коліна!!!
Сідаю сам! Молитися пора!
Підлога опирається, тріскоче
Під натиском нового вантажу.
У книзі обліку – облізлий прочерк.
А я урівноважився. Сиджу.
Без тіні статистичної відмітки,
Без рапорту про кількість присідань.
Хотілося б зафіксувати, звідки
Черпається енергія прохань
На право поступу у невідоме,
На право доступу до вишини.
Лиш обраним дає приватний номер
Для переписки Бог. Тож заміни
Стару сім-карту на самокритичну
Пожертву для магічного зв’язку.
Спочатку – біль, а потім стане звичним
Тепло, мов опинився в парнику.

Борисові Гуменюку 

Повертаються вірші з війни 
Тих поетів, котрі — у боях. 
Вірш отворять не всує вони,
Україну свою боронять. 

У холодних снігах, бліндажах,
Коли обстрілу стишиться шквал, 
Потребує ще сонця душа — 
Віднайде заповітні слова. 

Хоч у віршах тих — правда із правд
І деталі окопні страшні,
Пише їх поетичний мій брат,
Підставляючи серце війні.

…

Вона народилась земною жінкою,
Яка мріяла прожити тисячі паперових життів –
Отримати довічне у вигляді ста літ самотності,
Щоб здійнятися в небо як Ремедіос
І пролетіти над гніздом зозулі
У пошуках втраченого часу…
Зустріти живого Фауста з Мефістофелем,
Піти на побачення з Воландом,
Стати якомусь майстрові Маргаритою,
Зазнати страждань молодого Вертера,
Загубитись над прірвою в житі,
А знайтися на ярмарку марнославства,
Де придбати трохи гордості й упереджень
І отримати на решту нестерпну легкість буття –
Писати листи незнайомці від імені Андре Моруа,
Навчитися воювати як Жанна д`Арк,
Співати як давньогрецька Сирена,
Танцювати як балерина Тайах,
Одягатись як Скарлетт О`Хара,
Роздягатися як Лоліта,
Кохати як Офелія,
А кохатися як Кармен…
Познайомитись із маленьким принцом,
Щоб зірвати його троянду,
Зізнатися Євгенію Онєгіну,
Що з дитинства його ненавиділа.
Оживити Ромео з Джульєттою,
Виграти війну з саламандрами,
Згрішити щиро – як ті, що співають у терні,
Прийти на сповідь до Жан-Жака Руссо
І померти як останній із могікан,
Щоб воскреснути лісовою піснею.

Повертайсь – я чекаю!

Згорає сонце в синіх небесах…
І ніч хапає у свої обійми
Тих лицарів, які в дівочих снах
Кружляли юнок в сукнях біло-пінних…

Фата упала смутком по долу,
Колись така жадана, як повітря,
Тепер дивлюсь на неї, мов чужу, –
Її війна вдягла на своє вістря.

Нахабна ніч, жорстока і страшна,
Покрала сни, кохання, світлу днину,
Війну намовила, аби вона
Життя підвісила на волосину.

Погодилась… і лицар мій – солдат…
А я з надією чекаю сонця,
Але на небі місяць – його брат,
Шле промінь віри у мої віконця.