Цього дня біля УМВС було багатолюдно – близькі та друзі проводжали мужніх бійців батальйону «Чернігів», котрі вирушили захищати Україну від окупантів – до багатостраждальної Донеччини.

Вояки поводилися достойно, як могли, втішали рідних, обіцяли, що повернуться живими й здоровими. Власне, майже всі з них уже пройшли випробування цією жахливою війною, повернулися героями. Однак Вітчизна – все ще в небезпеці, тому жодних сумнівів у наших вояків немає – треба, то треба! Дивлюсь на них – і навіть не сумніваюсь, що служитимуть гідно, зроблять усе можливе й неможливе, щоб на сході нашої держави був мир.

* * *

Наталі Дзюбенко-Мейс і Світлані Алексієвич присвячую  

Закон великих спалює малих.
Велика правда — здирна і отруйна.
Велика сила – ланці для сліпих,
А не для тих, у кого серце чуйне.

Спиніть брехню, не бійтеся очей.
Не бійтесь зла. Ми всі не Геркулеси.
Не повторіть скривавлених ночей,
Не повторіть диявольської меси.

Між ланів, круч, звивистих річечок та широких розливів полтавських славні села стоять. Ломляться в них від врожаю яблуні, груші, сливи, скидають плоди фруктовим градом на асфальт. Машини, що пролітають (а по полтавських шляхах машини тільки що й пролітають, вибої калькулюють), розмазують м’якоть фруктову по шляхах, и шляхи пахнуть духмяно. Понад ними оси, шершні, інша мошкара, що боляче жалить та голосно гуде. А ближче до вересня – капусниці, білосніжні метелики полуденні, сповнюють вітер легким пилком.

Подорожуючі

У нашій підземці – зникають. Поїде людина на ринок у неділю по овочеве різномаїття та соковиту вирізку, або – до офісу чи на зустріч з якоюсь дуже потрібною заради майбутнього сволотою. Повернеться – і докірливо, по дитячі, скаже найбільш присутнім у своїй долі персонам: «Навіщо відпустили ви мене туди, до низу? Я ж там зник! Розумієте – я там назавжди зник!»

6 жовтня у Національній спілці письменників України презентовано колективний збірник творів до 200-річчя Т. Г. Шевченка – книги, яка побачила життя нещодавно на окупованій російським загарбником території нашої держави – Донеччині.

– Збірник планувалося видати ще в 2013 році, але розпочалися події на Майдані, далі – війна. Та  ця книга мала народитися попри все. Дуже добре, що так і сталося, – розповів голова Красноармійського творчого об’єднання «Суцвіття», упорядник літературно-художнього видання, який і привіз книгу до столиці, Віталій Михайлов.

№3 (71), 2015

У  журналі подано добірки поезій Наталії Матюх, Володимира Ільїна із післямовою Сергія Цушка, Лариси Ткач, Валентини Михайленко, Миколи Курилова та вірші з поетичної спадщини Ярослава Павуляка. Також друкується перша книга поеми «Пан Тадеуш» польського класика Адама Міцкевича в перекладі Володимира Фриза, вірші сучасного болгарського поета Бояна Ангелова в перекладі Анни Багряної.

Проза представлена оповіданнями Людмили Лаврентьєвої, Тетяни Лепської, Михайла Руденка, Михася Ткача, Анатолія Ролика та уривком з роману «В’язень темряви» Леоніда Луцюка.

Журнал «Бористен» за серпень 2015, № 8 (289).

Серед авторів — Ольга Рєпіна, Олександр Косенко.

Благодійна творча зустріч з авторським дитячим музичним театром «Надія» ДДМШ №3 і Будинку вчених м. Дніпропетровська.  Спектакль «Птиця Щастя»

Напередодні декади свят до Дня людини поважного віку, 28 вересня 2015 р., ветеранів територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Бабушкінської районної у місті Дніпропетровську ради за багатолітньою традицією привітала Відмінник культури України, член Асоціації композиторів Національної всеукраїнської музичної спілки, музичний керівник, композитор, сценарист, режисер-постановник спектаклів авторського дитячого музичного театру «Надія» Дніпропетровської дитячої музичної школи №3 та Будинку вчених м. Дніпропетровська Валентина Миколаївна Фалькова зі спектаклем «Птиця Щастя» за мотивами однойменної казки Моріса Метерлінка.

Творче волонтерське об’єднання «Мистецька подільська сотня» спільно з 42 Гарнізонним будинком офіцерів при сприянні Генерального Штабу України здійснили чергову волонтерську поїздку в зону АТО – до Сєвєродонецька і Старобільська.

Щоразу після повернення зі сходу країни, все менше хочеться писати і говорити про побачене, відчуте, пережите. Не тому, що емоції притуплюються. Аж ніяк! Хіба можна звикнути до метаморфоз, що наче на машині часу переносять в реальність «глухої» совєтчини – вбогі села, сірі міста, не усміхнені люди і суцільна біднота краю, котрий «кормил всю Украину»? Ми свідомо взялися в дорозі видивлятися… клумбу. Побачили. Аж одну. Біля чийогось обійстя. Одноголосно прийшли до висновку, що там найпевніше живуть не місцеві, а хтось, чиє коріння – з хохляцької України. А хіба можливо спокійно сприймати реальність, в якій живуть наші захисники: вже звикнувши до неї, вже вважаючи її своєю правдою, перекроївши власне світосприйняття з клопотів мирного колись життя на військову стезю? І не зійти їм із цієї стезі ще довго. Якщо взагалі будь-коли вдасться забути про пережите. Відтак не хочеться вкотре повторювати, що ця війна стосується кожного з нас, що всі ми маємо боротися за Україну. Якщо досі хтось не утямив такої кардинальної правди, то гріш ціна таким українцям. А чого хочеться? Робити. Робити те, що можеш, чому навчилася, чого від тебе чекають, адже з якогось часу тебе почали називати вже не поетесою чи журналісткою, а волонтеркою. Ото й відповідай статусу! Проте журналістська жилка править своє і враження та факти підсвідомо вишиковуються в речення, що змальовують словами те, що бачать очі й відчуває душа.

Вікторія Гранецька запрошує на презентацію своєї нової книги «Щасливий».

	Субота, 10 жовтня 2015, 17:00
	«Буква», що на Хрещатику, 13. Київ

Подія у Фейсбуці: https://www.facebook.com/…