Жінка-УКРАЇНКА

Шмигельська Леся. ПроСвіт. Поезії. – Івано-Франківськ: Симфонія форте. 2016. – 112 с.

У наш час нерідко реальному побаченню або дружбі чи співпраці передує віртуальне знайомство. Так само віртуально знайомимося з творчістю багатьох письменників. Ось і я запізналася з цікавою поетесою на всеохопному Фейсбуці. І та наша дружба уже перевищує декілька років. Поки що не бачила особисто самої Лесі Шмигельської, але вже люблю і її твори, і їхню авторку. Мало того, пані Леся звернула увагу навіть на мою скромну творчість, відгукнувшись на дві збірки! Я ж мала за честь написати відгук про її збірку «Всеобрій». А сьогодні мою увагу привернула ще одна, нова, збірка пані Лесі: «ПроСвіт». Впевнена: не скажу про неї краще, ніж уже мовили відомі поети і рецензенти, однак хочеться таки додати і своє слово, слово захоплення справжньою поезією. Тож скажу просто і щиро, скажу – як читач.

Мета: Сприяти вивченню і розумінню учнями давніх українських народних обрядів і звичаїв та їх збереженню й поширенню.

На сцені – виставка учнівських малюнків, картин про весну; весняні квіти, «котики». Збоку – стіл, за ним ведучі (учень і учениця) в українських строях.

Учень: Ось і закінчилася зима. 21 лютого, у День весняного Вітру, повіяло до весни. Цілющими соками налились берези. В таку пору українці у древні, ще дохристиянські, часи веселими піснями та іграми починали закликати весну, сподіваючись, що вона почує і прийде разом із сонцем і теплом. З настанням весни починався і новий рік, що було природно. 

Впродовж усього життя в серці кожної людини живе любов до рідної домівки, до отчої землі, на якій вона народилася і зростала: хутірця, села, селища чи міста… Ця любов живить людську душу, додає їй сили у хвилини важких випробувань, бо духовне коріння, яким людина від народження поєднується зі своєю вітчизною, зі своєю землею, є найміцнішим, найжиттєдайнішим. Ця любов, немов невидима пуповина, назавжди пов’язує нас з рідними місцями. А творчих людей вона ще й надихає, даруючи неповторні миті духовного окрилення, сумних і радісних одкровень та прозрінь. 

У літературному і краєзнавчому житті України – неабияка подія: вийшло з друку літературно-краєзнавче видання «ПОЕТИЧНА ТОПОНІМІКА». Це – чи не перша книжка поезії та прози про села і міста України, поєднаних із просвітницьким краєзнавством.

ПОЕТИЧНА ТОПОНІМІКА. Поезія та проза про міста і села України. (Літературно-краєзнавче видання. Альманах). – Редактор-упорядник – Любов Сердунич. –Хмельницький:ФОП Цюпак, 2015. – 228 с.: іл..

У збірнику словесники (поети і прозаїки, літератори і майстри слова) звернулися до історичної географії. Втім, не лише: у збірнику – і література, і географія, й історія, й ономастика, і фольклор…

Є на Старосинявщині село Теліжинці, невеличке, але відоме і навіть славетне. Теліжинці зростили Героя Соцпраці Єву Дідук. Теліжинці славив навіть тамтешній поміщик, досвід господарювання якого вивчають і досі, а древнє городище навпроти села дехто з істориків вважає столицею Болохівської Руси. І ще багато чого цікавого має це село, про яке хочеться говорити поетично. Але… Село Теліжинці Старосинявського р-ну навіть одним рядком не репрезентоване у 26-томній «Історії міст і сіл УРСР», окрім повідомлення, що воно підпорядковане Старосинявській селищній раді. Та в «Історії України», яка досі не видана, про нього можна написати немало, позаяк має цікаве минуле.