Центральноєвропейську літературну премію «Ангелус» цьогоріч отримав український поет та прозаїк Сергій Жадан. А саме - за книжку «Месопотамія», яка минулого року у перекладі Адама Поморського та Міхала Петрика була видана в Польщі. Про це повідомляє кореспондент «Дня» у Вроцлаві.

«Ця нагорода – добра нагода звернути увагу на проблему України. Зараз у Росії перебувають політв’язні – Кольченко, Сенцов, Савченко... Дуже важливо пам’ятати, що ці люди перебувають поза межами свободи. Хочу виразити свою солідарність з ними. Цього року в них вийшли книги. Я хочу, аби вони теж були номіновані на «Ангелус», щоб вони були вільні і могли бути тут, приїхати сюди у Вроцлав», - зазначив Сергій Жадан під час церемонії нагородження у Вроцлавському театрі «Капітоль».

Українська письменниця та співачка керуватиме Українським культурно-інформаційним центром у Франції. Про це повідомляє Еспресо.TV з посиланням на “Укрінформ”.

Українська письменниця, співачка, журналістка, телеведуча Ірена Карпа готується очолити Український культурно-інформаційний центр при посольстві України у Французькій Республіці.

“Так, хоча офіційно посада називається перший секретар посольства України у Франції з питань культури. Я зустрічатимуся з паном послом і усе обговорюватиму. Наразі це процес. Я чекаю на візу, у мене є дипломатичний паспорт, чекаю, як це розвернеться, я вже на валізах”, – сказала вона, відповідаючи на прохання підтвердити інформацію щодо її призначення на посаду директора УКІЦ.

Із збірки Оксани Маковець «Поетичний вінок осінніх настроїв»

ОСІННІ НАСТРОЇ
                        «Осанна осені, о сум! Осанна!
                         Невже це осінь, осінь, о! – та сама…»
                                                                – ЛІНА КОСТЕНКО.

Осінні настрої
з'явилися в природі:
осінні ранки,
вечори осінні.
Хоч за вікном
рожеві ще серпанки,
осінні настрої
панують у погоді.

Вона намагається не занепадати духом. Пам’ятає з Мольєра: «Не падай духом где попало». Наче й не до книжок їй, звичайній жінці бальзаківського віку, яка звикла працювати руками. А от вичитала якось зовсім випадково, та й тепер часом повторює, щоб підбадьорити себе та подруг на автостанції, що теж продають усілякий крам та продукти. З самісінького ранку й до пізнього вечора. Щодня. Без вихідних та свят… Ось такий «бізнес» у невеличкому районному містечку.

Валя торгує рибою. Приватний підприємець. Тут – її «точка». Так би мовити, дорога життя. Звісно, осточортіло: стояти доводиться за будь-якої погоди, павільйон майже не опалюється та ще й протяги! Зиск із того – майже ніякий, але іншим – ще гірше. Он сусідка, старенька тьотя Оля, взагалі, у смітниках порпається. Пенсії – як кіт наплакав, мешкає одна, хворіє. А що вдієш? Жити ж якось треба, от і вишукує бодай якісь припаси. І часом знаходить – то вицвілий окраєць хліба, то не надто ретельно обгризену кісточку…

Так красиво називається нова книжка нашого земляка – письменника, журналіста, головного редактора відомого чернівецького видавництва «Букрек» Миколи Максимця. Микола Миколайович уже тривалий час мешкає на Буковині, однак щороку приїздить на рідну Чернігівщину, де живуть його близькі. І завжди він – бажаний гість у школах, бібліотеках, музеях Придесення, бо з розумною та шляхетною людиною і поспілкуватися приємно. До того ж, Микола Максимець щедро дарує землякам дуже ошатні книжки, видані «Букреком».

Святійший Патріарх Філарет, перебуваючи на Хмельниччині, нагородив церковним орденом Святого князя Володимира другого ступеня голову Хмельницької обласної державної адміністрації Миколу Загородного і орденом Святого архістратига Михаїла - благодійника Свято-Вознесенського храму, президента ПАТ "Оболонь" Олександра Слободяна.

Також Святійший Владика вручив церковні медалі «За жертовність і любов до України» воїнам з Хмельниччини, які перебуваю на фронті та відзначив активних волонтерів.

В числі нагородженних: Валерій Лесков, Віктор Шайда, Юрий Литвинчук, Богдан Михняк, Юрий Самолюк, Олександр Поляруш та інші.

В усі тривожні і проблемні часи душа людська шукає тиху гавань від злих житейських бур і заметілей, в якій можна було б відігрітися, відчути себе захищеною. Шукає Істину, з якою в життя прийшли б мудрість і головний смисл. Сьогодні, мабуть, лише Православна Віра може захистити, відповісти на багато питань й дасть сили жити з усмішкою, не зважаючи на щоденні біди.

Душа українська живе нині в синдромі листопаду, в депресії, у втомі від війни і трагічних смертей («Господі, море Твоє таке безкрайнє, а човен мій такий утлий!»). Що є добро, а що є зло? Чому ми раптово опинилися в океанах ненависті і зла? Може тому, що не чуємо Бога, не намагаємось жити за Його заповідями? Чи можна перемогти війну і зло Любов’ю?.. Якою ціною платимо на цій грішній землі за неправду і ворожнечу до інших? Що ми знаємо про Ісуса Христа, а – що Ісус знає про нас?..

19 вересня народний аматорський фольклорний колектив «Вербиченька» із села Рудьківка Бобровицького району Чернігівської області взяв участь у святкуванні 1000-річчя міста Борисполя. В числі інших фольклорних колективів рудьківчани виступали на сцені, встановленій на центральній площі міста. Глядачі тепло приймали виступ «Вербиченьки», який супроводжувався оплесками і вигуками «Браво!».

Менше трьох тижнів залишається до великого сольного концерту вокальної формації «Піккардійська Терція» у Києві. Довгоочікувана зустріч «піккардійців» із київськими меломанами відбудеться у суботу, 31 жовтня, у Жовтневому палаці (МЦКМ). Початок – о 19:00.  

За останній рік знаменитий львівський акапельний чоловічий гурт «Піккардійська Терція» встиг втретє за рік (2014-2015) побувати із концертним туром у містах сходу та півдня України, а також багато гастролював Західною, Центральною і Північною Україною. Оксамитове багатоголосся «піккардійців» звучало у 2015-му і за кордоном, зокрема в Канаді, у Польщі та Чехії.

По очах його бачу - він був на війні.
Він не тільки там був - він воює і досі.
Очі в нього такі полиново-сумні,
Ранній сивий туман впав на юне волосся.
Довкруг нього вирує життя круговерть,
Тут не пахне війною, ні кров'ю, ні димом.
А у нього в очу - побратимова смерть,
Дев'ятнадцять всього лиш було побратиму.
Певно, їде до мами вчорашній солдат,
Відпустили додому його ненадовго,
А у погляді - вперта дорога назад,
На війну, там, де друзі лишились у нього.
Ви пробачте нам, хлопчики, біль ваших ран,
Вашу спалену юність, обвітрені долі,
Цей полин у очах, цей невчасний туман
І горіння сердець у воєнній юдолі.
Материнська молитва по світу луна,