Ярослава Маджугу я пам’ятаю ще зовсім малим хлопчаком, який ходив на літературну студію і писав досить талановиті гуморески. А тепер це – 27-літній добродій, котрий мужньо захищав Україну від окупантів, перебуваючи в самому пеклі війни, на Луганщині. Власне, я хотів записати це інтерв’ю одразу після його повернення, але тоді Ярославові було важко бесідувати про пережите. Тільки й обмовився: «Війна – то таке паскудство… Гірше, повірте, немає нічого!.. Однак, якщо моя Вітчизна – у вогні, то хтось мусить виконати цю страшну роботу – заступити шлях ворогам. Чому ж не я?!».

– Ярославе, ти – з акторської династії…

– Так, «Деснянська правда» вже писала про мого тата – Ігоря Маджугу, брата Романа і його дружину Олю, які працюють в обласному ляльковому театрі імені Олександра Довженка. Правда, Оля народила щойно донечку, яку назвали Даринкою. Підросте й теж стане акторкою, продовжить нашу династію. Бабуся наша, Ганна Іванівна Маджуга, – теж на театрі розуміється, адже постійно читає книжки, вона десятки років пропрацювала в бібліотеці! І зараз трудиться, в Чернігові її знають, бо постійно організовує різноманітні свята й конкурси для юних читачів у бібліотеці імені Олександра Довженка.

17 січня в конференц-залі Чернігівської ОУНБ ім. В.Г. Короленка відбувся вечір пам'яті «Колядин, колядин. Світ великий – я один…» до 30-х роковин трагічної загибелі чернігівського поета, художника, фотографа Григорія Хандоги (1932-1987).

Вечір розпочався із запалення свічки та вшанування пам'яті митця хвилиною мовчання.

Одним із направлень роботи бібліотеки є популяризація творчості талановитих митців Чернігівщини.

Художник, поет і фотограф Григорій Хандога належить до тих людей, котрі завжди залишаються вірними собі: своєму обдаруванню, своїй любові і своїм друзям. Митець залишався вірними своїй землі, природі рідній, зв'язок з котрою відчував раніше увесь його рід.

Увесь світ чує, як дзвінко і радісно Україна колядує!

Ці морозні січневі дні надовго запам’ятаються нам усім. Під ногами гулко  порипував промерзлий сніг.

Своєю яскравістю сонце сліпило припорошену снігом чисту білизну землі. Щічки пощипував морозець. Вітерець грайливо остуджував збуджені юні обличчя юнаків та дівчат. Звідусіль вони поспішали до міського будинку культури. Тут проходив традиційний деканальний огляд вертепів. Відкрив його декан Виноградівського району отець Мирослав Сипко. Він тепло привітав олтарних братів, учасників усіх вертепних колективів та колядницьких гуртів, які скрасили цикл різдвяно-новорічних свят. Щиро подякував молоді, причетній до цих небувалих дійств. Юнь  збирається прославляти новонародженого Божого сина. Ісус Христос зараз присутній тут і вселився поміж нас. Всі відчули  його подих, побачили славу його, сповнену Божої благодаті і істини. Як носій вічності від створення світу, податель ревності і єдиносущності з Богом Отцем, він наділений особливою милістю Божою. Вона  відчувається, пізнається і сповіщається нам усіма учасниками цього неперевершеного різдвяного дійства.

У перекладах Сергія Дзюби та Надії Вишневської на початку 2017 року побачила світ книжка вибраних віршів українською, російською та перською мовами знаменитої сучасної іранської поетеси Азіти Кагреман «Легше, ніж повітря». Цю збірку ошатно надруковано в Осло, у Норвегії, в престижному видавництві «Aftab Publication». Пропонуємо вашій увазі відгук Сергія Дзюби на книжку, яка вже викликала резонанс в Ірані, а тепер із нею мають змогу ознайомитися шанувальники поезії в Україні, відривши для себе проникливу і незвичайну письменницю.

Ще до того, як дорога досягне кінця,
Ми закінчуємося.
Вціліє захід сонця на старенькій веранді,
Свято біля тюльпанів.
На вечірніх стеблах сплять втомлені вогники.
А ніч обов’язково продовжить красень-місяць,
Нема лише нас.
У пошуках дощі
Тиняються помаранчевими вуличками.
Дороги довші, ніж наші сни.

(«Дороги і сни», тут і далі – переклади Надії Вишневської)

Письменники, перекладачі та журналісти з Чернігова Сергій і Тетяна Дзюби – відомі не лише в Україні, а й далеко за її межами, адже їхні твори перекладені понад 60-ма мовами та надруковані в 37-ми державах. Сергій очолює Міжнародну літературно-мистецьку Академію Україну, яка об’єднує творчих людей із 52-х країн. А Тетяна – також знаний науковець, доктор наук із соціальних комунікацій, професор, – за кордоном постійно друкуються і її наукові статті. Водночас творче подружжя зараз активно пропагує Україну в усьому світі, розповідаючи правду про нашу державу, зокрема і про війну з Росією. Сергій багато пише про захисників України, спілкується з нашими вояками, які повернулися з АТО, з пораненими та родинами загиблих. Тож сьогодні ми вирішили поспілкуватися з Сергієм Дзюбою.

– Пане Сергію, як відомо, волонтерською діяльністю Ви займалися і до війни. Тобто відчувається, що це – потреба душі!

Володимир Сапон. Чубарейко небо оре: Щоденникова проза. – Чернігів: Десна Поліграф. 2016. – 224 с.

Ця книга стала своєрідним передсвятковим подарунком для мене, бо «Укрпошта» доставила її до мого дому останнього грудневого дня. І сталося так, що, незважаючи на передноворічні клопоти, взявся перечитувати її. Дивність? Ніскілечки! Вже давно виробив у собі звичку почати знайомство з новим виданням відразу після його отримання. Як письменника і читальника просто розбирає цікавість і дуже хочеться знати те, що хвилює інших літераторів. Тож на таку участь очікувала і бандероль з далекого Чернігова від людини, з якою давно підтримую дружні контакти. Не приховуватиму у даному випадкові і того, що у моєму тяжінні до передноворічної книгоманії був й особистісний момент. Люблю щоденникову прозу Володимира Сапона, бо вона наповнює душу світлом незнищенним.

Ми усі помремо. Хтось в бою на Донбасі,
Ну, а хто за столом, конструюючи вірш.
Косорука прийде, як завжди, не на часі
По руків'я вжене невблаганності ніж.

Ми усі помремо. Уві сні, чи у муках,
Віддаючи своє немовляті життя.
Не чекай, що з небес, під божественні звуки,
Ти устигнеш зректи щирих слів каяття.

Ми усі помремо. Хтось в молитві до Бога
У братів бойових на тремтячих руках,
І пекуча сльоза у кінці епілога
Діамантом сяйне на солдатських щоках.

У Видавничо-друкарському комплексі Університету «Україна» наприкінці 2016 року побачила світ збірка творів випускників Університету «Україна» «Люблю життя!».

Організаторами проекту є Імідж-центр Університету «Україна» та літературна студія «Горлиця» за підтримки Університету «Україна».

До видання увійшли твори Геннадія ГОРОВОГО, Лілії ЗАВОЙСЬКОЇ, Альони ЗАГРЕБЕЛЬНОЇ, Анни КРЮКОВОЇ, Світлани ПАТРИ, Світлани ПРОНІНОЇ, Оксани РАДУШИНСЬКОЇ, Олександра ЧОРНОГО.

Пропонуємо ознайомитися із творами Альони Загребельної, що увійшли до збірки.

Тематичне мотто цього випуску:
"Мова - це зброя проти ментального рабства". 
Важко опонентам заперечити Ірина Фаріон , оскільки її гостра й дотепна стаття
"Зливання національного складника освіти в післямайданний час"
базується на аргументах і фактах.Врешті, всі ми є свідками, як зрадницьки скасовується обов'язок громадянина України знати державну мову - в школі, внз,на службі.
У наших читачів буде можливість порівняти мовні погляди Олекси Тихого,який поклав своє життя за них (27 січня виповнюється 90 років з його дня народження , автор статті професор Анатолій Загнітко),із тими "патріотичними ідеями",якими нині начиняють освітянські законопроекти та закони незалежної України.