Онук геніального письменника, колишній директор Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника Михайла Коцюбинського – Юлій Романович Коцюбинський про свою кохану дружину Антоніну Іллівну говорив так: «Тонечка – це все моє життя! Вона – мій янгол-охоронець, найперша моя порадниця в усьому. Без неї я багато чого просто б не зробив, не втілив би задумане. Вона – завжди поруч і в усьому мене підтримує. Це – справжня Берегиня родини Коцюбинських». І в цих словах – така справжня велика любов і щира вдячність!

Знаю, що до Антоніни Коцюбинської з величезною повагою ставилися такі видатні світочі української літератури, як Михайлина Коцюбинська, Микола Вінграновський, Євген Гуцало, Володимир Дрозд, Ірина Жиленко… Про неї зараз чуйно й проникливо відгукуються Михайло Слабошпицький, Микола Жулинський, Юрій Мушкетик, Леонід Горлач, Рауль Чілачава та багато інших письменників, просвітян, педагогів, патріотів України. Та й у рідному Чернігові Антоніну Іллівну всі любили, і кожна зустріч із нею була для нас неповторною, така це – яскрава й дивовижна особистість. Навіть не хочеться вживати таке слово – була. Адже вона завжди була й буде нашою дорогою Берегинею.

Ледь відбарабанила у вікна тепла липнева злива, як мені закортіло на вулицю — закачав собі штанці до колін і гайда босоніж по калюжах. Мені чотири чи п’ять років і хіба всидиш таку літню пору в хаті. І сталося ж таке, що із далекого дитинства не забувається — з вимитого дощового потічка помітив якусь дивну череп’янку. Підняв її й заховав у кишеню: може, для чогось пригодиться…

Лишень нашвендявшись вулицею, я заінтересувався знахідкою, отож завернув до діда Лексадера. Дід оглянув її й неквапливо мовив:

Глибоко змістовна й об’ємна книжка Богдана Дячишина  «Пережите-перечитане» (К.: Ярославів Вал. – 2016. – 264 с.) привертає увагу чіткою спрямованістюв русло пам’яті, віри й любові, без яких не може обійтися справжня Людина. Інженер і науковець, відомий технічний спеціаліст, автор ніби несподіванодля нас вийшов на широкі терени філософії (в кращому розумінні цього слова), історії, літератури, соціології (перелік можна продовжити). До того ж дивиться на світ наче з іншого боку, де відсутня зашореність гуманітарними штампами. Достеменно знаючи Біблію, Дячишин усе ж вважає за необхідне досліджувати її та шукати в ній того, чого, на жаль, не знаходять неуважні читачі. Автор вірить у Бога як у Творця світу,Всесвіту й усього сущого навколо нас. І якраз оця непохитна віра спонукує його висвітлювати усе те, що викликає різнотлумачення або й сумніви. Бо ж Господь дав людині розум, аби вона чітко розрізняла добро і зло (хоча вони й перебувають не раз у дивному сплетінні) і шукала єдино вірну дорогу.

У шостому числі "Слова Просвіти" потужне тематичне мотто :2017 має стати роком ухвалення Закону "Про державу мову".

Тож публікації Галина Пагутяк "Про фантазії Міносвіти інтегрувати українську літературу у світову", "Гаряча тема" із листами до влади про невідкладність прийняття мовного закону та оцінкою запропонованих законопроектів від Тарас Марусик (громадська коаліція "Україні -закон про державну мову"), Львівського суспільно-культурного товариства "Гуцульщина", (200 підписів), Звернення асоціації вчителів української мови та літератури , Порівняльна таблиця мовно-освітнього розділу в усіх трьох законопроектах від Ірина Фаріон та заключна, четверта публікація Дмитро Пилипчук "Про дозу дьогтю в бочці меду" надзвичайно актуальні сьогодні і потребують серйозного прочитання.

Зранку 21 червня 1813 року десятки знатних чернігівців і губернських чиновників поспішали до Спаського собору, щоб зайняти у ньому більш зручне місце. Адже мало відбутися не Богослужіння, а подія незвичайна і небувала — позбавлення архієпископа Варлаама Шишацького єпископського і священицького сану. За зраду батьківщині.

Рід Шишацьких походив із села Красилівки, що між Черніговом та Києвом, не одне його покоління, вже й після Варлаама, обирало собі сімейну стезю священика. У молоді роки отець Варлаам служив у Білорусії, де немало посприяв архієпископу Мінському Віктору Садковському в наверненні до православ’я уніатів, за що  отримав сан єпископа і очолив Житомирську єпархію. Тут теж відзначився, передовсім у відкритті семінарії, і його в сані архієпископа призначено керувати Могильовською єпархією.

«Мій міні-проект, спільно з видавництвом «Пенмен», «Вечеря на 12 персон» (творчий марафон прозаїків різних поколінь) стартував у четвер у літпабі «Крапка кома».

Відомі письменники В'ячеслав Медвідь, Микола Закусило, Микола Семенюк, Володимир Даниленко спілкувалися за одним столом із літературним угрупуванням прозаїків «Свідки слова», читали прозові уривки і частувалися.

Для всіх( і старших і молодих) — така зустріч була важливою і корисною. Сподіваюся, що цей проект набере обертів і розголосу.

Дякую всім за участь і підтримку!» — написала у своєму Фб відома письменниця, громадський діяч Леся Мудрак.

Від себе додамо, що, справді, цікавих заходів для прозаїків не так уже й багато. Тому, спроба пані Мудрак поєднати мудрість і досвід із молодістю й зухвальством, – це неабиякий прорив.

Лео Мол – відомий канадський скульптор із Хмельниччини.
Леонід Молодожанин (а таке його справжнє ім’я) родом із м.Полонного, що на Хмельниччині, здобув своє світове визнання в Канаді. 

Нелегка доля, важкі часи змусили шукати кращого життя аж за океаном. В Канаді до нього прийшла слава і цілком заслужено, адже лише справжній майстер своєї справи здатен створити понад 300 робіт, що знайшли своє місце по усьому світу: у США, Росії, Італії та, звісно ж, в Україні.
Незважаючи на обставини, що спонукали його переїхати за сотні кілометрів від рідної землі, Лео Мол завжди із гордістю та любов’ю відгукувався про свою батьківщину та своє невеличке, але таке дороге серцю містечко.
Детальніше про відомого скульптора можна дізнатись за посиланням.

Композитор і активний редактор Вікіпедії Андрій Бондаренко запрошує до Київського будинку вчених (по Володимирській вулиці, 45-А), де 1 березня о 19:00 прозвучать вокальні твори Шопена в українських перекладах.

Усього очікується 21 твір (17 романсів op. 74, 2 романси посмертного опусу та 2 адаптації фортепіанних творів).

Концерт приурочено до дня народження Ф. Шопена і проводитиметься за підтримки Фонду «Вікімедіа».

Принаймні 18 творів очікуються вільноліцензованими — тобто вільними для поширення з будь-якою метою. 

Велике літературно-мистецьке свято вже традиційно відбулося в Ічні. Цього разу його організували разом об’єднання літераторів «Криниця», яке очолює відомий письменник і кінорежисер Станіслав Маринчик, та історико-краєзнавче товариство «Криниця» (керівник – знаний краєзнавець і літератор Микола Терещенко). Завітали й очільник райдержадміністрації Олександр Бондар та голова районної ради Григорій Герасименко – вони не «весільні генерали», а постійні учасники і співорганізатори таких творчих зустрічей. Місцева влада письменників поважає й дієво підтримує! Власне, і це свято відбулося в актовому залі райдержадміністрації. Людей прийшло багато – не було жодного вільного місця. Приїхали чудові гості з Києва та з Болівії. Все вдалося якнайліпше! Раз-по-раз лунали оплески, ічнянці та гості задоволено посміхалися. Спілкування було цікавим, жвавим, доброзичливим і відвертим.

Керівники місцевої влади урочисто вручили нагороди авторам книжок. Премію імені  Степана Васильченка отримали фотожурналіст Микола Смілик та громадський діяч, активіст партії «Свобода» Олеся Реута, яка проникливо пише про наших земляків, котрі хоробро захищають Україну від окупантів на Донбасі. Також лауреатами премії імені Василя Чумака стали поети Наталія Черненко і Віктор Ковальовський, відомий і як автор та виконавець пісень.

А я вручив нагороди Міжнародної літературно-мистецької Академії України: міжнародну медаль Олександра Довженка – заступникові голови «Чернігівського земляцтва в місті Києві», керівникові Ічнянського відділення Миколі Вощевському і краєзнавцеві Марії Вощевській; а нашу Міжнародну літературну премію імені Миколи Гоголя «Тріумф» одержала чарівна гостя з Болівії, член Міжнародної літературно-мистецької Академії України Галина Шитікова де Ескобар. Звісно, творча зустріч із талановитою та шляхетною письменницею, яка так любить Україну, стала родзинкою цього свята! Отож пропоную вашій увазі інтерв’ю з цікавою гостею.

10 лютого о 16.00 у приміщення видавництва «Смолоскип» (м. Київ, вул. Межигірська, 21) стартує Всеукраїнський поетично-музичний фестиваль «Віршень», який відбуватиметься 21 рік поспіль.

Так оригінально два десятиліття поспіль святкує свій день народження ініціатор фестивалю Сергій Пантюк. Вперше «Віршень» з’явився 1996 у Чернівцях, коли засновнику виповнилося 30 років. Відтоді фестиваль збирає поетів та музикантів, щоб допомогти талановитим авторам, які мешкають поза столицею, знайти своїх прихильників, формувати в Україні єдиного мистецького простору, сприятливого для творчого розвитку кожної особистості, яка прагне творити вітчизняну культуру, популяризувати українську поезію, авторську пісню та небанальну музику.

Цього року програма фестивалю виглядає отак: