У поштовому відділенні було людно – чернігівці квапилися відправити своїм близьким новорічні привітання, бандеролі та посилки з подарунками. Тож вишикувалася чимала черга. А де люди – там і розмови.,.

Дивлюся – моя добра знайома, Ганна Осадчук. За фахом – педагог, але, залишившись без роботи, тепер щодня з самого ранку до вечора трудиться на центральному ринку, продає усілякі смаколики (власне, я зазвичай у неї й купую, знаю – не обдурить, чесна, сумлінна жінка). Однак на базарі дуже не побалакаєш – не вистачає часу… І раптом – здибалися в черзі! 

Зима - романтична пора! У повітрі літає білий сніжок, морозець поскрипує, хурделиця співає! У таку пору хочеться бути ближчими одне до одного, а надто хочеться бути поруч із тими, кого ми любимо.

Перший українодівочий сайт гарного настрою "Каралєвна" запрошує усіх закоханих у музику, зиму і життя завітати до нас на джазову вечірку! 

WINTER JAZZ! Барабани лунають дзвінко, піаніно створює неповторну атмосферу, наповнену гармонійними акордами, контрабас розставляє акценти, а грайливий та гучний тромбон обіцяє усім драйв та мега-позитивні веселощі!

В українських родинах час Новорічних і Різдвяних свят традиційно асоціюється з теплом домашніх осель і родинними зустрічами. Зазвичай у ці дні додому навідуються навіть ті, хто упродовж року, заклопотаний щоденними справами, не часто ступав на батьківський поріг. Проте є такі далі, з яких не повертаються… І з особливим болем  відчувається відсутність за родинним столом того, кому стало долею полягти за свободу України. Родини загиблих в АТО старокостянтинівських героїв поріднилися спільною бідою і втратами найрідніших чоловіків, синів, татусів і братів.

12 січня Макарів зустрічав юних поетів області на 3-е засідання обласної дитячої літературної студії «Паростки».

Гостями  літстудії, яка на час засідання обрала своєю резиденцією Макарівський НВК "ЗОШ 1 ступеня-районна гімназія, крім наших студійців із «Сузір'я» та юних поетів Макарівського району, а також поетів з Переяслав-Хмельницького, Фастівського та Бородянського району були: Герой України, народний артист України, лауреат Шевченківської премії Анатолій  Паламаренко, члени НСПУ: директор МАН Київщини, поетеса Тетяна Петровська, поет , заступник голови Київської обласної організації НСПУ Володимир Бубир, поетеса Тетяна Череп -Пероганич (Київ), автор-виконавець, кавалер двох орденів Червоної Зірки Вячеслав Купрієнко (смт Бородянка), письменник Іван Захарченко (с. Ситняки Макарівського району), генеральний директор Асоціації підприємств інформаційних технологій України, один із засновників громадської організації «Вікімедіа Україна» Юрій Пероганич; головний редактор Всеукраїнського тижневика «Культура та життя» Євген Букет; керівник обласної літстудії "Паростки", поетеса Любов Завіщана; поети та автори-виконавці Макарівщини: Галина Герасименко, Марія Верховець, Олександр Бойко, Юлія Лисенко-Радзивілова, Надія Ащенко (не лише чудова поетка, але й привітна господиня - директор Макарівської гімназії), Володимир Хоменко; Оксана Піковська із вихованцями гуртка авторської пісні «Патріот» на базі Бишівської ЗОШ; лауреат багатьох міжнародних та Всеукраїнських вокальних конкурсів Павло Скляров; відомий волонтер, координатор Макарівського центру допомоги військовим Оксана Герасименко та ін.

Ця історія почалася 5 років тому. Був звичайний будень. До міського ринку на вулиці Шевченка безупинно прямував люд. На стоянці як завжди зупинився рейсовий автобус. Курсував він між Теплицею та ВПУ – 34. З відкритих його дверей повалив народ. Залишив салон і Роман Брич. Спираючись на паличку – підлокітник юнак пішов вулицею. Молодій людині кожний крок давався неймовірним зусиллям. Від напруження його лице зросив піт. Через силу він продовжував крокувати далі. Завернув на вулицю Пушкіна. Наважилася підійти до нього. Першою заговорила. З’ясувалося, що юнак прямує на роботу у клуб глухонімих.

Огортають зимові будні. Тиша грудня залягає у серце. «Дім-робота» – один із постійних маршрутів більшості українців. Невтішні новини линуть із телеекранів. І тоді в душі затаюється надія, що ось-ось мине зимова холоднеча в природі, в житті, в душі – і стане легше. Але поки що залишається лікувати серце теплими спогадами, усмішками рідних і… поетичними рядками.

ТЕОРЕМА ЩАСТЯ

Перетни усі кордони й межі,
Розрубай кайдани втоми.
Істини вже всі знайомі,
Заховалися в духовній вежі.
Розтопчи усяку заборону
І розправ до світу гордо плечі,
Не шукай від свого щастя втечу,
Подолай безстрашно перепони.
Пересіє дощ усі невдачі,
Проростуть із нього нові квіти,
Теорема щастя – просто жити,
Бачить сонце і йому радіти.

Над містом Щастя похитнувся день,
високе небо затягло габою.
Та ніч сказала: «Він іще прийде…»
Хоч хлопець зранку не вернувся з бою.

Тепер лежав далеко від Карпат,
лежав далеко від Полісся й Степу…
Чув сильний біль. Але больніш стократ (пекучішу)
олжу московську: підлу і нестерпну.

В ногах його поріс гіркий полин,
а в головах – волошка синьоока.
Спинився в небі журавлиний клин,
і смерть спинилась поряд – за півкроку.

Так він лежав, лишивши всіх і все… –
аж день новий зайнявся білим маком.
З дівочих зваб, з намріяних пісень
прийшла до нього русокоса мавка.

Вона здолала нетрі лісові,
стрімкі вершини і глибокі звори.
Сльоза гаряча бризнула з-під вій
і впала на лице його суворе.

І сталось диво. Враз козак устав.
І в бій пішов на найманців околи.
Священна воля і священна мста
тепер уже не спиниться ніколи.

Микола ТКАЧ

До електрички, десь після Ніжина, зайшла жінка, вже далеко не молодих літ, поставила біля себе плетений кошик, прикритий вишиваним рушничком. І вже за якусь мить запахло довкруж свіжим, якогось особливого запаху, хлібом.

— Мабуть, домашній. Самі пекли? — поцікавився хтось із сусідів.

— Авжеж сама. До дочки в город везу. Колись від мами навчилася пекти, — відповіла жінка, а згодом додала: — Правда, не так вдало, як у мами виходило. Мо’, того, що не випитала у неї всі секрети, а мо’ того, що багато років хліба удома не пекли — лавочний брали, пам’ятаєте, яким дешевим був, буханець стоїв 12 копійок. Маминого ж хліба ніколи не забуду. Знаєте, що ми з ним робили? Було то зразу після війни. Вийме мама у суботу з печі паляниці, а ми з сестрою якраз на гулі збираємося. Так ото візьмемо гарячу хлібину, загорнемо у чисту полотнину і наче праскою, а вони тоді у дефіциті були, розгладжуємо кофтини та спідниці. Потім увесь вечір біля клубу свіжим ароматним хлібом пахнемо, наче духами французькими…

З Новим роком!

Колегам по перу

Всім поіменно: щастя та добра.
Хай, мов птахи, злітають з-під пера
Дзвінкі слова у вірші чи в есе –
Радійте, мрійте і пишіть про все.
 
Хай до душі відкриється душа,
Бо розбрат не вартує і гроша.
Любов, повага поєднає нас.
З Новим вас роком! З Богом! В добрий час!

Про книгу Олега Гончаренка «Катрени оголошених картин (навіяне живописом Івана Марчука» (Київ: Фенікс, 2011), висунуту на здобуття Національної премії України імені Т. Г. Шевченка 2016 р.

Воістину, людство має дивну здатність – за дрібними дощами продивлятися й шторми, навіть якщо шторми ті довгождано сонячні. Особливо ж ця «сонячна сліпота» розповсюджена чомусь у мистецтві… Коли ж говоримо про літературу, на думку спадає одне-єдине слово – «епідемія». Тисячу разів  був правий Петро Сорока, коли у своїх денниках «Застиглий вогонь» ще 2006 року писав: