Вже Новий рік дзвенить 
На наш поріг – ступає. 
Най українців всіх 
Лиш щастя обіймає. 
І запах хвої ніздрі вже лоскоче. 
Хай збудеться все те, що кожен хоче.

Кудись втікає сонце в надвечір'я, 
Іде за обрій і донизу нахиля. 
А в небі загораються сузір'я, 
Та місяць ніч на волю визволя. 
Скарби небесні – зорі самоцвіти, 
Зірки-сузір'я – вишиванки квіти. 
Згори, на землю, блиск свій надсилають. 
Дівицю ніч, мов перли прикрашають. 
І ніжиться та ніч в яскравім зорепаді, 

21 січня – 8 лютого 2016 року

Відкриття – 21 січня о 18:00

Організатор: Центр Української Культури та Мистецтва. 

Представлена в експозиції ексклюзивна колекція гобеленів, малярства та живопису перевершить усі найсміливіші очікування своєю вишуканістю, витриманим у національному стилі глибинним проникненням у закодований світ древньої символіки і знакових систем, філософським осмисленням буття, багатством нових ідей та сміливих інтерпретацій, яскравою національною колористикою і справжньою красою.

Ще в 2000 році незабутній Джеймс Мейс звертався до нас із мудрим застереженням: «Це сувора діалектика – щоб піти далі, треба знати, звідки йти. Щоб стати європейцем, треба стати українцем. Щоб стати громадянином світу, треба стати українцем і європейцем. І цей шлях самоідентифікації треба пройти. І починати сьогодні і тепер, бо завтра буде пізно».

Як ніхто інший, Мейс розумів згубну роль масового послаблення національної свідомості серед українців і вважав завдання дерусифікації не менш важливим для майбутнього країни, ніж декомунізація.

Маркіян Свято «Горобина» (2015). О. Злотник, М. Мельников.

Маркіян Свято «Спогад», муз. Павло Дворський, сл.Олександр Матвєєв, укр. текст Галина Калюжна.

«Царівна Несміяна» – саме так при нашому скорботному сьогоденні називався спектакль у територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Бабушкінської районної у місті Дніпропетровську ради, який наприкінці  грудня 2015 р. побачили і три відділення терцентру, і співробітники. Сьогодення таке, що не хочеться сміятися, а тільки сумувати... Але життя є життя, і незламні люди поважного віку, і мужні соціальні працівники особливо потребують турботи, підтримки і новорічного настрою.

Україну можна відкривати по-різному: хтось–мандруючи з рюкзаком за плечима, насолоджуючись природою, хтось перетинає українські простори потягами й на автівках, а комусь достатньо обмежитися екраном телевізора. Я побувала в різних куточках країни, практично, за один день завдяки альманаху «Поетична топоніміка». Дякуючи Любові Сердунич, як редактору-укладачу, та авторам збірника художніх поетично-прозових творів про населені пункти України, читач має можливість дослідити як маловідомі стежки різних регіонів країни, так і пройтися вулицями та проспектами її великих міст.У цій книзі моя країна виглядає, мов сонячне коло, оскільки задіяні автори зі сходу й заходу України, з півночі та півдня, тобто, дочитуючи останні сторінки цього видання, складається абсолютно цілісна картина, як на мене, естетичного сприйняття нашої країни.

Руслан Трач – самобутній фотограф-філософ, який силу природи і рідних йому Карпат передає мовою якісного етнофентезі і символом.

Коди, знаки через силует – цим Руслан заворожив глядача у своїх проектах «Инчий світ», «Сім ночей», зараз же митець здивував не менше – він створює етнічні мандали, в основі яких зовнішні образи живої або ж олюдненої природи прочитуються через симетричність.

Кора, розлам стовбура, намерзлий лід – все це виступає фрагментом послання, і тільки об'єднавши чи продублювавши їх Руслан Трач отримує цілісний код відчутої ним дійсності. Більшість його композицій – відцентрові і з виразним солярним (сонячним) спрямуванням, в частині прочитується натяк на візуальні символи-знаки української культури.

Майже чверть віку тому на Водохрещу я напросися до товариша в Седнів. Бо ж це найдавніше містечко на Придесенні примостилося на березі річки Снов, яку ще дев’ять з гаком століть тому «руський ігумен Данило» порівняв з Йорданом — річкою, де хрестили Ісуса Христа.

Отож рано-вранці попішкували ми з товаришем спершу до Успенької церкви, тоді єдиної відкритої для богослужінь в Седневі. Потім поклонились Святій криниці, вода з якої і напрочуд смачна, і вельми цілюща. Недалечко й Снов, де освячували «Йорданську джерелицю».

Ольга Антонівна Штепа народилася 10 грудня 1936 р. в селі Сваричівка, на Ічнянщині. Автор книжок поезій «Так мені нагадала циганка» , «Любов – моє дихання», «Чорнобривці цвітуть»… Понад п’ятдесят років працювала бібліотекарем. Донька відомого народного майстра Антона Штепи. Член Ічнянського районного об’єднання літераторів «Криниця».

* * *

Хурделиця спіраллю світ закручує,
Не видно вже ні стежки, ні дороги.
А вітер грає лозами над кручею,
Мелодію ночей штурляє до порогу. 

Лоза свистить тоненько пріма-скрипкою,
Старезний дуб озвався контрабасом,
Неначе в кастаньєти трусить шибкою,
Б’є хвіртка із розгону тулумбасом.