Жінка-УКРАЇНКА

Ця історія почалася 5 років тому. Був звичайний будень. До міського ринку на вулиці Шевченка безупинно прямував люд. На стоянці як завжди зупинився рейсовий автобус. Курсував він між Теплицею та ВПУ – 34. З відкритих його дверей повалив народ. Залишив салон і Роман Брич. Спираючись на паличку – підлокітник юнак пішов вулицею. Молодій людині кожний крок давався неймовірним зусиллям. Від напруження його лице зросив піт. Через силу він продовжував крокувати далі. Завернув на вулицю Пушкіна. Наважилася підійти до нього. Першою заговорила. З’ясувалося, що юнак прямує на роботу у клуб глухонімих.

Ще не раз вулиця випадково зводила нас. Ми віталися, перемовлялися кількома словами. Але Роман нікого не хотів впускати у своє життя. Ми, можливо, так відверто б і не поговорили, якби не цей випадок… На передодні Нового року відвідала Центр здоров’я та краси преміям класу «Олімп». На 3 – му поверсі, у тренажерному залі побачила Романа. Юнак наполегливо займався з досвідченим тренером – масажистом Віктором Гілязовим. Для юнака той склав індивідуально програму занять. Ставив мету розбудити приховані можливості і резерви молодого організму, систематично нарощуючи посильне навантаження на м’язи рук, ніг, сухожилля, суглоби та спини, які раніше не були задіяні. У юнакові тренер одразу відчув нескореність духу та велику силу волі. Духовні можливості Романа переважала над фізичними. У двох ішли від заняття до заняття. Результати не заставили себе чекати. Роман поступово набирав впевненості у своїх рухах, діях. Це був шанс, який став поштовхом для гармонійного розвитку його тіла. Роман став братися за складніші вправи. І ось юнак наважився показати, на що став здатним. Від підлоги він почав віджиматися. Раз, два, три… Тридцять п’ять разів без зупину. Юнаки та дівчата, що брали участь у змаганнях дружно зааплодували Роману. Залом окотилося одностайне слово: «Мо-ло-дець!», «Мо-ло-дець!», «Мо-ло-дець!»… Роман мовчки підвівся. Стояв дещо розгублений, зніяковілий, але дуже схвильований і щасливий.

У Віктора Сулеймановича Роман Брич не єдиний такий вихованець. У нього успішно займаються діти з обмеженими можливостями – 12-річна Юлія, 17-річний Микола Черкну з Сасова, Валерій Палінчак з Виноградова…

… У молодій сім’ї Бричів у Виноградові чекали першу дитину. Приємні хвилювання і вичікування залишилися позаду. У холодну лютневу ніч 1984 – го народився хлопчик. Малого спадкоємця роду назвали Романчиком. До року малюк ріс, не викликаючи занепокоєння ні у батьків, ні у лікарів. Та під час чергових щомісячних оглядів лікар – педіатр висловила свою стурбованість: у хлопчика все виразніше проступають симптоми дитячого церебрального паралічу. Чи це сказався генетичний збій хромосом, чи наслідок перенесеного мамою інфекційного захворювання, яке малюк відчув в її утробі однозначно сказати було важко. Але від цієї звістки руки у батьків не опустилися. Аби виправити ситуацію і врятувати життя сину робили все можливе. Зі світлою вірою в Бога , у досягнення сучасної медицини по черзі обходили науково – дослідні центри, прийоми світил науки і медицини, відомих на Україні знахарів і цілителів. Возили малого у санаторії Криму та Одеси, в дельфінарій. Пробували лікувати його іпотерапією (у прямому сенсі слова посадили на коня). Потім довідалися про центр «Єліта» в Трускавці. Тут лікують дітей за офіційно визнаною в світі методикою Володимира Ілліча Козявкіна. Скористалися і цією нагодою. Саме там Ромчик вперше відчув, що хоче бути таким, як усі здорові його ровесники. Хлопчик почав долати свою невпевненість у собі. Батьки записали сина до школи – інтернату у Бориславі, Львівської області. Про це місто раніше Ромчик лише читав у Івана Франка. Вразило воно його не лише своєю архітектурною вишуканістю, але і духовним надбанням – у центрі міста діяв храм Святої Анни. У нім зберігалися мощі 150-ти святих всієї Вселенської церкви.  Ця церква визнана у Європі унікальним паломницьким Центром, куди постійно навідуються не лише українці, але і гості з ближнього та дальнього зарубіжжя.

З однокласниками Ромчик теж побував тут і попросив, щоб Господь дав, аби він став корисним і потрібним людям. Хлопчик успішно закінчив 9 класів. Продовжив навчання у Харківському обліково – економічному технікумі. Одногрупники завжди рахувалися з ним. Знали, Роман слів на вітер ніколи не кидав. На вулиці Полтавський шлях у гуртожитку, в його кімнаті було охайно, чисто. Після занять залюбки слухав класичну музику, неперевершені твори Шопена, Шуберта, Чайковського, Моцарта, Ліста… Охоче грав в шахмати. Майже всі партії вигравав. Успішно закінчив технікум. Дипломований молодий соціальний працівник влаштувався на роботу у Виноградівську територіальну організацію Українського товариства глухих. Знаходиться вона на вулиці Пушкіна, 7. Обслуговує близько 200 чоловік з вадами слуху, які проживають у Виноградівському, Берегівському  та Іршавському районах. Роман Брич став перекладачем мови жестів. Працює від понеділка до п’ятниці. Щодня приймає відвідувачів від 16 до 80 років. Звертаються до нього у різних справах. І торкаються майже всіх сфер людського життя. Когось треба відвести на прийом до лікаря, сходити в податкову за ідентифікаційним кодом. Комусь допомогти в оформленні субсидій в Управлінні соціального захисту населення, увійти в Інтернет, щоб почерпнути найновішу інформацію про права і обов’язки громадян з обмеженими можливостями слуху.

Юнак працює поруч з мамою. Вже 18 років Олена Миколаївна успішно очолює цю організацію. Вона стала прикладом для сина. Сумлінно ставиться до кожної людини. Уважно вислухає, пройметься проблемою і не відступить, поки її не вирішить. Можливо саме тому люди так довірливо прямують до неї, шукають розради, допомоги і підтримки. Батько Іван Михайлович непохитний синів авторитет. Давно працює електриком у Виноградівському районі електричних мереж. Бригада ремонтників завжди готова виїхати на місце аварії, виходу з ладу підстанції чи обриву високовольтної лінії. У електриків ненормований робочий день. У батька золоте правило: коли повертається до дому, за дверима хати залишається його неспокій і втома. Натомість на лиці займається привітна посмішка до сина, в погляді його сяє радісний блиск.

Сестричка Інна на 5 років молодша від Романа. Зараз працює і живе у Києві. Вона умілий технолог по випічці хлібо – булочних та кондитерських виробів. По кілька разів на день передзвонюється з рідними. Роман сповістив сестрі приємну новину. Від депутата обласної ради Владислава Поляка отримав електромобіль «EL-GO» на якому вчиться їздити. Заново перечитує правила вуличного руху і вивчає дорожні знаки, щоб щодня успішно добиратися на роботу і більше користі приносити людям.

Марія Конкіна
місто Виноградів