До виходу книги поезії, п’єс і перекладів «Осінь дорослої жінки» Тетяни Череп-Пероганич

«Життя дуже коротке, тому починайте з десерту». Ці слова Барбри Стрейзанд спали на думку, коли я почала читати книгу поезії, п’єс і перекладів «Осінь дорослої жінки» знаної киянки Тетяни Череп-Пероганич – розумної, цілісної, цікавої, творчої жінки.

Почала з «десерту» – з кінця книги, де вишикувалися переклади самобутніх поетичних замальовок поетеси польською і болгарською мовами:

– Дочко, та перестань нарешті називати мене тим дурним словом – мадре. Скільки можна! Он уже сусіди підсміюватися почали…

– Мадре, не треба так нервуватись. Я тобі вже сотню разів казала, що італійською то означає – мати. А ми ж на Європу рівняємося.

– Ти ж зараз не в Італії, Людо, а вдома, у рідному селі. Тут, де народилася,де корову пасла, до школи ходила…

– Та я за десять років гарування в Італії вже так призвичаїлася до того madre, що воно мені досі у вухах дзвенить.

– У вухах хай дзвенить, а на язик не випускай. Бо надто вже смішно звучить: мадре Наталка. Ще прозивати мене так почнуть.

– Добре, мад… мамо, спробую відівчитися. То не важко. А все інше…

– Що маєш на увазі, Людо?

– Вибач, але… Брудно ви живете.

– Тобто?

Євген Баран – критик, літературознавець, есеїст. Автор більше десяти книг. Лауреат всеукраїнських і міжнародних літературних премій. Заслужений працівник культури України. Живе і  працює в Івано-Франківську.

БРЮҐҐЕНІЗМИ 11

• Сьогодні їхав у Городенку, і не доїхав. В міському автобусі вкрали гроші. Ніц не маю проти злодіїв, але мали би красти не в нас...

• Зранку на роботі декілька хвилин говорив із одним гарним чоловіком, кількамісячне перебування у т.зв. владі його не розбестило.
  - Як живете?
  - Звично, у суєті.
  - Ви стали філософом.
  - Ця держава спонукає стати або злодієм, або філософом. Кожний вибирає своє, - відповів я...

Ошатно видана книжка «Служити народу – найвища честь!» — унікальне  історико-художнє видання, якому може позаздрити будь яка область України, та й не тільки України. Адже в ній йде мова про дипломатів і послів, котрі народилися на Чернігівщині.

Нариси охопили період від Козаччини до сьогодення. Читачі з неослабним  інтересом прочитають нариси про Івана Гирю і Романа Катіржного — послів гетьмана Богдана Хмельницького на перемовинах з Річчю Посполитою та Івана Биховця — дипломата часів Івана Мазепи, посла Російської імперії в Неаполітанському королівстві, Данії, Швеції та Австрії  Андрія Розумовського, посла УНР у Румунії і Угорщині Миколу Ґалагана, Віце-консула у Косово-Митровиці Григорія Щербину, убитого фанатиком і урочисто похованого в Чернігові, Голову Надзвичайної Дипломатичної Місії України в Франції у 1918 році Миколу Могилянського, Надзвичайного і Повноважного Посла СРСР у Румунії Василя Дрозденка та сучасних дипломатів України — Володимира Желібу, Михайла Дашкевича, Левка Лук’яненка, Івана Майдана, Анатолія Дроня, Віталія Бойка Миколу Селівона, Георгія Ільченка та інших. Всього про 32 послів і генеральних консулів.

Маркіян Свято у авторській програмі Валентини Громової «Мистецька палітра» на Чернігівському обласному радіо. Червень 2016.

Зустрічайте повну електронну версію щоквартального мистецького журналу «Літературний Чернігів», №2 (74), квітень-червень 2016.

ЗМІСТ

ПОЕЗІЯ, ПРОЗА

• Дмитро Кремінь. Поезія
• Анастасія Юник. Новели 
• Ігор Фарина. Поезія 
• Станіслав Шевченко. З садів земних і небесних. Поезія
• Михась Ткач. На призабутій дорозі. Новела 
• Ірина Васильківська. Жіноча доля. Поезія
• Віталій Леус. Шрам на серці. (Уривок з повісті) 
• Михайло Кушніренко. Ніхто, окрім нас. Поезія
• Оксана Неділько. Новели
• Дмитро Мельниченко. Поезія
• Валерій Конаш.  Нірвана. П’єса (Закінчення. Початок – число 1 (73) за 2016 р.) 
• Петро Пулінець. Поезія. 
• Володимир Фриз. Історії неповторного Подолу. 
• Анатолій Редько. Поезія. 
• Ілля Левченко. Історія одного роду
• Ісаак Клейнер. Поезія.

Тетяна Череп-Пероганич у авторській програмі Валентини Громової «Портрет без ретуші» на Чернігівському обласному радіо. Червень 2016.

Інформаційна політика є дуже важливою складовою діяльності Університету «Україна».

А опікується інформаційною діяльністю цього ВНЗ Імідж-центр Університету «Україна». Це – структурний підрозділ університету, інноваційний проект із соціальних комунікацій. Імідж-центр активно залучає до своєї роботи студентів різних спеціальностей, у тому числі й студентів з інвалідністю. Співпраця з Імідж-центром допомагає студентам набути корисних практичних навичок у роботі за обраною спеціальністю – у дизайні, журналістиці, літературній творчості тощо. За час роботи Імідж-центру Університету «Україна» було створено кілька студентських творчих груп. Одна з них – це студентський Медіа-центр, заснований 2011 року як навчально-практичний центр для студентів спеціальностей «Журналістика» та «Видавнича справа та редагування». Про діяльність студентського Медіа-центру - Тіна ОВДІЙ.

Видавець і письменник Сергій Пантюк закликає громадськість підтримати молодого поета і героя російсько-української війни Ярослава Платміра.

Ярослав 1991 р.н. служив у лавах ЗСУ в 81 окремій аеромобільній бригаді. Воював під Донецьким аеропортом, де 31 січня 2015 року й отримав важке поранення у ліву ногу. З того часу перебуває на лікуванні та проходить реабілітацію. 

Воїн і поет пише вірші – щирі, з глибини душі. Мав свою експозицію на відомій виставці «Ні, наші Музи не мовчать!», яка діяла в Національному музеї літератури України. Тепер хлопець мріє про власну збірку.

Урбаністично-феміністична обкладинка книги Т. Череп-Пероганич «Осінь дорослої жінки», де зображено даму декадентського типу у шляпі, з цигаркою та чи то з пером, чи то біля келиха/пляшки вина, не зовсім пасує до образу авторки книги, котрий уклався у моїй свідомості за два роки спілкування з цією письменницею. Тетяна, як на мене, абсолютна українка, класична жінка, гарна, відверта, талановита, легка у спілкуванні і – абсолютно закорінена в село. Правда, вона однаково органічно почувається і в хусточці у мами на городі, і в модерному ресторані м. Києва з келихом «мохіто», але асоціюється насамперед із природнім світом розкішних сільських пейзажів.

Чому?.. Тому що ніколи не соромиться того, що народилася в селі; тому що завжди розмовляє/пише українською мовою, не збивається на манівці модних англіцизмів чи неусвідомлених росіянізмів; тому що пише про звичайні прості речі зрозумілою мовою, але знаходить у цих речах такі глибокі сенси і несподівані ракурси, котрі відгукуються в серцях читачів і відкривають їм глибини їхнього життя.