Оприлюднено короткий список номінантів на перемогу у конкурсі "Мовою серця":

1. Баницька Наталія – Івано-Франківськ;
2. Весела Людмила – Хмельницька обл.;
3. Виноградська Галина – Львів;
4. Гордієнко Русана – Івано-Франківськ;
5. Дудок Уляна – Львів;
6. Жарікова Єлизавета - Київ;
7. Капінос Надія – Львів;
8. Качула Юлія – Сімферополь, Крим;
9. Колібаба Олег - Львів;
10. Кухарук Олександр - Івано-Франківськ;
11. Лавра Марися – Закарпатська обл.;
12. Лінник Людмила – Івано-Франківськ;
13. Малаш Олександра – Київська обл.;
14. Петляк Ліна – Івано-Франківська обл.;
15. Тисяк Мар"яна – Івано-Франківська обл.;
16. Хома Дмитро – Київ;
17. Шевернога Маргарита – Хмельницька обл.;
18. Шевців-Мазур Оксана – Львів.

Кажуть, коли на людину сходить натхнення, то над нею відкриваються небеса. Недарма фестиваль поезії та авторської пісні «Відкриті небеса» й має саме таку назву.

Цього року фестиваль відбудеться 6 серпня (субота) в Київському літературно-меморіальному музеї Максима Рильського, вул Максима Рильського, 7. Початок 17.00. 

Співорганізатори-ведучі Оксана Яблонська та Едуард Драч.

Приєднуйтеся, поки є час!!!

У новому романі тернопільська письменниця Ніна Фіалко висвітлює початок гібридної війни на сході України, в якій гинули її найкращі сини. Головний герой твору Михайло Гончарук – учасник Майдану, Революції Гідності, згодом – боєць добровольчого батальйону, який дивом вийшов з Іловайського «котла». Покалічений чоловік переживає важкий період психологічної реабілітації, коли чиновники не визнають його учасником АТО і вимагають від нього довідок від тих, хто вже у засвітах.  На Майдані Михайло випадково зустрічається з «двійником», доля зводить їх і в найтяжчу хвилину, коли життя обох висить на волосині. Обмінюючись знаннями про особливості подібних людей, Сашко доводить, що їм доручена якась одна й та сама місія і хто з них залишиться живим, той мусить її виконати. Михайло, вражений почутим, після повернення додому намагається доскіпатися до минулого своєї родини, щоб розгадати появу «двійника» в його житті, зрозуміти своє призначення на Землі.

В основі твору – правдива історія, котра не залишить читачів байдужими. Пропонуємо уривок твору:

Благодійна творча зустріч з поетесою Тетяною Заславською 18.07.16 р.

Саме таким позитивом – «Все буде добре» – віяло продовж зустрічі з відомою поетесою, членом літературних спілок Придніпров’я і України, НСЖУ, володаркою всеукраїнських і обласних літературних премій, головним редактором обласної газети дітей і молоді «Я», керівником літературно-творчої студії дніпропетровського Палацу дітей та юнацтва Тетяною Іванівною Заславською.Майстриню радо зустрічали ветеранитериторіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Шевченківської районної у місті Дніпропетровську ради.

Останні дні. Остання дорога.

 В останній період свого страдницького життя Леся Українка продовжувала вести мужню боротьбу зі своєю недугою. Влітку 1913 року лікарі порадили їй поїхати на гірський курорт в м. Сурамі (Грузія). Туберкульоз виснажував поетесу фізично і духовно. В цей час вона знову повертається до улюбленої теми – античної міфології. Важкохвору Лесю хвилюють літературні справи в Україні, вона вирішує написати для альманаху «Арго» твір, задум якого виношувала кілька років. І диктує матері Ользі Петрівні короткий конспект поеми «На передмістю Олександрії…» з життя древніх єгиптян – про боротьбу двох ідеологій: нової християнської, що обслуговувала панівну верхівку, і старої, еллінської, що культивувала свободу і красу людини. У творі йдеться про те, як діти грецького філософа Теокріта ховають у пустелі батькові папіруси і звертаються з проханням до бога Сонця берегти їхні скарби, щоб нащадки дізналися колись про велику мудрість пращурів: «Геліосе! Рятуй наші скарби! Тобі і золотій пустині доручаємо їх!».

Під час шкільних канікул спільними зусиллями Українського державного центру радіочастот, благодійного фонду «Життя з надлишком» та керівництва зоопарку «12 місяців» було організовано та проведено цікаву екскурсію для 30 дітей з багатодітних та малозабезпечених сімей Київщини.

Під час відвідування зоопарку в селі Демидів, Вишгородського району Київщини діти отримали масу позитивних вражень від спілкування з представниками дикої природи. Особливо цікавою була зустріч з грайливими мавпами, які дивували дітлахів своїми акробатичними трюками на гілках та канатах. Також дітям сподобався дужий носоріг та енергійні страуси, які завдяки довгій шиї, пригощалися принесеною для них морквою прямо з долоні малюків.

Марина САРКІСЯН - випукниця кафедри Дизайну Університету "Україна", художниця, майстер петриківського розпису, автор численних творчих робіт, у яких втілює свою любов до світу та України. За її плечима – участь і перемоги у багатьох творчих проектах як у Києві, так і закордоном. Вона пройшла дуже великий шлях до втілення своєї мрії. Про життя і творчість Марини САРКІСЯН - у матеріалі журналіста Імідж-центру Університету "Україна" Світлани ПАТРИ.

Марина – українка вірменського походження, народилася і виросла у Києві. З раннього дитинства хворіє на наслідки дитячого церебрального паралічу (ДЦП), зростала у сім’ї рідного дядька. Лікування, що складалося зокрема, з масажів, поїздок до санаторіїв, дещо поліпшило здоров’я маленької Марини. Малювати вона любила з дитинства, проте через стан здоров’я рідні не рекомендували дівчинці здобувати художню освіту. Але у 15 років вона все ж вступила до школи мистецтв, та після двох тижнів навчання директор тієї школи порекомендувала дівчині піти на якісь підготовчі курси, бо ж у 15 років, мовляв, школу мистецтв уже закінчують. Марина не здалася і, навчаючись у Київському обласному училищі культури на факультеті «Бібліотекознавство і бібліографія», паралельно відвідувала підготовчі курси – для вступу до художньо-промислового технікуму (нині це Інститут декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. Михайла Бойчука). Марина так і не змогла вступити в цей ВНЗ на навчання за бюджетні кошти, хоч дуже прагнула і намагалася два роки поспіль. Але не покидала творчості. Вона відвідувала студію «Оберіг», де опанувала петриківський розпис, брала участь у різноманітних виставках і не полишала мрію про художню освіту. Нарешті, доля їй усміхнулася – вона вступила на навчання на кафедру дизайну Університету «Україна» і 2015 року захистила диплом магістра з відзнакою.

Мовби небесна блакить зненацька бризнула на луки й на узбіччя доріг — то синьо та бентежно зацвіли цикорії, і від тої дивовижі навтьоки кинулися у прибережні шелюги та ближні бори надокучливі дощиська, сховалися за обрій косматі хмари.

Дивна народна назва цих цикоріїв — петрові батоги. Так і бачиться, що наш далекий родак Петро завжди тримав цю рослину-батіг на покуті, на острашку своєї молоденької доньки, щоб не заглядала біля колодязя у голубі очі молодому козакові-зуху аж до Покрови, аж поки він не засватає її. То була, звичайно, традиція батьківської науки, адже доця слухалася батька-матері, покірно опускала погляд перед хлопцями. Інші перекази доносять нам, що від небесної блакиті цикоріїв і ночі увірвалися —  такі ж куці, Петрівчані. А той цвіт, мовляв, все одно батожить нещасні ніченьки, щоб вони стали ще коротшими. Можна ще й згадувати, а то й вигадувати небилиці про цикорії: так було чи інак, але ж наймення осталось.

На учасників та гостей фестивалю чекає багато приємних сюрпризів від організаторів і нові незабутні враження!

Нагадуємо, що в рамках фестивалю тривав конкурс серед поетів і виконавців. Загалом, було надіслано 118 робіт з 21 області, в т.ч. і з Республіки Крим. І вельмишановні члени журі до 20 липня визначили кожен своїх фаворитів у номінаціях.