Жінка-УКРАЇНКА

* * *

Мій ніжний Лицар без щита й забрала.
Легкоусміхнено блищать уста.
Легендою для нас ця зустріч стала,
Беззбройною і я тоді була.

Беззахисно, як ластівка, летіла –
Висока пісня завжди до небес…
Як важко впасти не зламавши крила,
Як легко позбуватись штучних меж.

Воякові

Такого, як він більш немає.
Б’ється птах у холодне вікно.
Мати сина завжди чекає, –
Син в чужині спочинув давно.

Так раптово ввірвалася куля,
Коли ніс він душі знамено.
А у лісі кувала зозуля,
І здавалось, що смерті назло.

Василю Шкляреві

Весняний день,зимова ніч…
Чи осінь…
Шелест паперу ,чути скрип пера,
Він творить, ну а вітер листя носить…
Невтомно пише все біля  вікна,
Не по шаблону  пише  наш  письменник,
Всім критикам не буде догоджать.
Прямий у слові, мужній та  відвертий,
За справедливість він готовий воювать.
Любити Батьківщину закликає,
Вивчати мову та історію її,
Своїми творами людей навчає
Боротись, берегти свій отчий дім.
 Ви гідні є, щоб зватись патріотом,
За вашу працю, полюбились нам,
Здоров’я та наснаги у роботі,
І творчих злетів я бажаю Вам!

Львів

Сіється дощ. Світить бруківка.
Падає сум. Мариться Львів.
Свариться грім. Їде автівка.
Падає ніч у місто зі снів.

Мерзне мій скверик. Вигнеться кішка.
Хмариться небо. Квапиться Львів.
Думає парк. Тікає доріжка.
Тягнеться сон. Декілька слів.

Мріє вокзал. Хвилюються люди.
Дихає потяг. Час не стоїть.
Сонце ховається. Дощ іде всюди.
Лев ось прокинувсь. Львів іще спить…

2010 рік

* * *

Баба Пестина

«За лугом, що розкинувся від повноводної Горині аж до села, у затишному куточку Калинівка, живе баба Пестина. Кожен день вона розпочинає з молитви до Почаївської Божої Матері. Просить здоров’я, щастя, долі для своїх дітей, онуків, правнуків і навіть праправнуків. А їх у Пестини Іванівни немало. Бо виховали вони з дідом Тимофієм трьох синів і дві доньки. Потім родове дерево зарясніло новими гілочками. Бабуся не лише тішилася кожному пагінцеві свого роду, а й колисала всіх. Коли ж уся велика родина збиралася в її оселі, то серце палало радістю і втіхою».