Нове на порталі
Творчий марафон
Популярний вміст
Сьогодні:
Творчість
Адель Станіславська. Бабине весілля
Баба Дарина була мовчазною.
Не любила багато балакати, слухати пустих бесід, та й, здається, усміхатися також, бо домашні вкрай зрідка бачили її розпогоджене обличчя. Була собі тихою, сумирною і трохи зажуреною незалежно від погоди, дня чи пори року.
Мала двоє дорослих одружених дітей, що жили зі своїми сім’ями хоч і неподалік, але окремо від матері, троє онуків та одну онучку, Оксанку.
Оксанку баба Дарина любила, здавалось, найдужче з усіх.
Чим та собі заслужила такого привілею – ніхто достеменно не відав, проте деякі здогадки усе ж навідували Дарчиних доньок. Оте горезвісне жіноче шосте чуття робило ті здогадки переконаннями, про які вони, бувало, нишком від матері помежи себе перемовлялися …
Адель Станіславська. Правда і кривда
Хто знає де в Бога правда, а де кривда… І як воно так виходить, що сплітаються вони тугим перевеслом у людських долях…
Баба Марія не знала людської долі. Але відала з якої неправди захмарювалося людське щастя. Могла сказати звідки біда взялася і де її подіти. Знала вилити віск аби він відпечатав у собі людські радості і печалі, а вона уміла б прочитати у зморщенім плястерку те, що ховає в собі людська енерго_пам’ять.
- Осей чоловік твій – не шлюбний тобі... Добре кажу? Я виджу… Доброго чоловіка маєш, і любить тебе дуже, і добре вам вкупі… Лиш людям від сего зле… Пороблено тобі, дитино. Але то нічого, бо ти добра… І Бог добрий – поможе…
Адель Станіславська. Файний
- Йой, Павлусю, не бий! Не бий, Павлусику, за що ня так б'єш?! Ади дитинку свою заб'єш, що в собі ношу!
- Мовчи, суко! Мовчи, бо зарубаю! Настане кінець і тобі, і твоєму паскудному виплодкови!
П"яні, налиті дикою ненавистю очі Павла, палили злобою розпростерте на підлозі тіло побитої Ганни. Всадивши ще кілька ударів брудними чоботами в обхоплений руками живіт жінки, Павло зневажливо сплюнув і розхитуючись з боку на бік на нетвердих ногах висунувся з хати, гримнувши дверима, аж задзеленчали віконні шиби.
- Порубаю!.. – Гарчав знавіснілий накоренок злоби у людській подобі.
Адель Станіславська. Дупа
- Ви розумієте, що не мали права рухатись без світла ближніх фар у темну пору доби підсвічуючи тільки протитуманками?
- Так, розумію. Ця поломка сталася в дорозі через жахливі ями і вибоїни. Я проїхав довгу дорогу, майже триста кілометрів, і коли це сталося, я не міг…
- Я запитую ще раз, шановний, ви розумієте...
І далі слово у слово по тексту, тоном верховного обвинувача на страшному суді.
- Так, але я пояснюю, що ця поломка сталася недавно. Я мав стати серед поля? У мене в машині пасажири, чужі жінки, матері, котрих чекають вдома діти.
- Я повторюю, ви розумієте?.. - тирада повторюється втретє.
Поезія Світлани Тарнавської
Дар Небес
У кожному у нас є дар небес -
У ньому ми, як Боги, воскресаєм
І здатні до прозрінь і до чудес!Хтось пише вірші, музику, пісні
А хтось знімає фільми, робить фото
А хтось дітей плекає день по дні
Не думаючи, що оце робота.
Хтось шиє одяг модний і взуття,
А хтось картини пише геніально
І кожен вносить крапельку в життя
Буття творить і живить моментально.
І кожен з нас важливий і живий
І кожен може вічність осягнути
Творець-бо кожен вічний, осяйний
Якому завжди бути. Вічно бути.
Анти-насильство
Поезія Тетяни Іванчук
Дитя
Пахне в хаті маленьким дитям.
Пахне так, наче пахне Богом.
Аж всміхається над порогом
Сонце – вічне тепло життя.І дитятко всміхнеться теж
В той куток, де нема нікого,
Чи до янголів, чи до Бога,
Так, що щастю немає меж!
***
Майданчик вільної поезії 26 травня 2013. Тетяна Іванчук
Спільний проект видавництва Laurus та журналу "ШО" в рамках "Київських Лавр" під час "Книжкового Арсеналу".
Цікаві історії від Тетяни Іванчук
Заклопотана Катруся
Знову підбира слова:
– Якщо ти стара,бабусю,
То я зовсім ще нова!Є у нашого телятки
Мама – жуйку он жує.
Але Катя хоче знати:
– А чи тато в нього є?
Іванна Стеф'юк. Файна дівка
І чого так та хвоя пахне, та де пахне - говорить: пошепки, як лісовий дух. А вечір насипає вино у мальований горнец і на "дайбоже" з потемками п'є, а вино то черлене.. Зірки пристигають - до води кліпають, до отави скошеної під лісом поморгують. І кінь розсилений гривою трясе. Там місяць зблисне-тут вітер свисне... Ліс. Лиш то, що шепче, але потихо.
