Коли Любов Гонтарук робила перші спроби в літературі, її примітили Олесь Гончар і Петро Перебийніс. Підтримка і висока атестація таких авторитетних людей, безперечно допомогла їй у професійному ставленні, посилила вимогливість до себе.

Є книжки, читати які без внутрішнього хвилювання неможливо, сторінки ніби обпікають пальці. Потім ти знову повертаєшся в суєту буднів, клопочешся звичними справами, але враження від прочитаного ще довго хвилює!

Саме такий глибокий і непроминальний світ залишає поезія Любові Гонтарук. Це справді світла сповідь чутливої жіночої душі, що поривається жо краси та добра і ностальгійно тужить за Батьківщиною.

Поезія Любові Гонтарук завжди щира, задушевна, відчувається, що вона ллється з глибини серця – незмінно відкритого для краси і добра. Все це йде від надміру почуттів, йде по тонкій межі, ніби по лезу бритви, балансуючи, але їй віриш, бо якимось незбагненним дивом їй вдається зберегти незрадливий тон і довірчу тональність.

Любов Бенедишин. Літа проминальна літургія. Вірші.-Львів: Плай. 2017. – 120с.

Здається, що вірші цієї поетки раніше зустрічав у різних виданнях. Але чимось особливим вони мені не запам’яталися. Чи не тому, що тяжію до модернової версифікації? Звісно, що до мене потрапляють і друки з традиційною поетикою. Але тоді «клюю» лише на твори відомих авторів. Несподіванки, правда, трапляються, несучи в собі присмак собості. Подібне було і цього разу. В одному із чисел журналу «Дзвін» надибав поезії Любові Бенедишин. Твори з часопису 2016 року, можливо, привернули мою увагу тим, що вони були вміщені в одному номері з моєю рецензією на книгу Олеся Дяка (маю таку звичку уважно перечитувати тексти тих, що сусідують з моїми опусами). Це було характерним і для перечитування торішнього випуску альманаху «Франкова нива», який почали римотворисокальчанки.

Відомі українські письменники Тетяна і Сергій Дзюби щойно отримали свою нову, свіжовидрукувану в Іспанії та Болівії збірку віршів «Голоси двох поетів». До книжки увійшли їхні вибрані вірші іспанською та українською мовами. Поезії українців талановито переклала іспанською поетеса з Болівії Галина Шитікова де Ескобар. В оформленні цієї ошатної книги використано роботи всесвітньо відомих іспанських художників Хуана Ромеро (у дизайні обкладинки) та Сальвадора Далі (кольорова графіка).

Збірка віршів побачила світ зусиллями Державного університету Сан Сімон (Болівія, м. Кочабамба), Міжнародного Арт-центру «Букісан» (США – Іспанія – Німеччина), Асоціації «Українська Громада Іспанії за права, честь і гідність українців» (м. Мадрид, керівний орган – Світовий Конгрес українців) та видавництва «Десна Поліграф» (Україна, м. Чернігів). Фінансово посприяв підприємець, інвестор, науковець з Києва Володимир Феодосійович Хоменко, уродженець Чернігівщини. Свою підтримку надала Міжнародна літературно-мистецька Академія України, що об’єднує знаних письменників, перекладачів і науковців із 55 країн.

Марущак В.І. В'язочка казок, казки для дітей дошк. та молод. шк. віку українською мовою / В. І. Марущак. – Миколаїв :Видавництво «ФОП Швець В. М.», 2018. – 52 с.

Багато казок мають свого автора, тобто їх складає не народ, а конкретна людина. І такі казки називаються авторськими, або літературними. В авторській казці, зазвичай, події відбуваються в чітко визначеному місці, тобто є часткою реального життя, усталена композиція (традиційні зачин, кінцівка, повтори), переважно щасливий кінець (добро перемагає зло).

Отже, літературна казка – це авторський прозовий чи віршований твір, заснований на фольклорних джерелах або цілком оригінальний, що змальовує пригоди вигаданих або традиційних казкових героїв.

В українській літературі казки писали знані майстри слова: І. Франко, Леся Українка, Дніпрова Чайка, В. Симоненко, Н. Забіла, П. Тичина, А. Шиян, М. Пригара.В. Нестайко та ін. Із зарубіжної літератури нам відомі казки Г.К. Андерсена, Ш. Перро, братів Грімм.

Святненко В. Самурай. Українська історія / Володимир Святненко. — Житомир: О. О. Євенок, 2019. — 608 с. ISBN 978-617-7752-15-7

Стійку траву пізнаєш при сильному вітрі
Японська приказка

У Національному музеї літератури України відбулася презентація історичного роману «Самурай. Українська історія» письменника, краєзнавця, громадського діяча Володимира Святненка.

Привітати автора прийшли знанні в Україні письменники, літературознавці, японознавці, історики, діячі культури. Зокрема, в обговоренні книжки та концертній програмі взяли участь: поет, громадський діяч, голова Всеукраїнського товариства «Просвіта», заслужений діяч мистецтв України Павло Михайлович Мовчан, естрадна співачка, телеведуча, народна артистка України Алла Попова, кобзар, заслужений артист України Тарас Силенко, японознавець, старший науковий співробітник Інституту сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАНУ, кандидат філософських наук Сергій Капранов, японознавець, голова Громадської організації «Культурний Центр «САН» Анатолій Кікін, літературознавця і критикиня Ірина Ніколайчук, письменник, краєзнавець, член Правління Національної спілки краєзнавців України, редактор газети «Культура і життя» Євген Букет, заслужений працівник культури України Петро Андрійчук і заслужений народний ансамбль пісні і танцю України «ДАРНИЧАНКА», солістка Поліського академічного ансамблю пісні і танцю «Льонок», заслужена артистка України Ніна Жукова, піаністка Юріе Камура, музикант-композитор, майстер гри на японській флейті сякухаті Сергій Максименко. голова Брусилівської районної ради Ніна Рафальська, голова Брусилівської селищної об’єднаної територіальної громади Володимир Габенець, представник видавництва «Бук Друк» Владислав Вознюк.

(Відгук на повість Ольги Рєпіної «Світло не в моєму вікні»)

Є речі, які багатьом людям здаються невід’ємною частиною життя. Це батьківська любов, піклування, затишок. Чистий одяг, їжа, безпека. Дах над головою. Але є діти, для яких ці «буденні» речі – майже фантастика. Діти, народжені в неблагонадійних родинах – болючий нерв нашого сьогодення.

Коли в дитини відібрано найважливіше – здатність любити самій і здатність приймати любов, вона озлоблюється, втрачає довіру до світу. Замикається в собі. Сприймає доброту старших з недовірою, а часом – з їдким сарказмом.

Саме таким постає перед нами Данило Панкрат – головний герой повісті Ольги Рєпіної «Світло не в моєму вікні». Своєї мами хлопчик не пам’ятав: жінка померла від передозування наркотиками, коли Данилкові було два роки. Його батько – цинічний і жорстокий злодій. Пияцтво і неробство стали «стилем життя» цього чоловіка. Половину свого життя Панкрат-старший провів у в’язниці. Не відомі цьому чоловікові ні любов до сина, ні відчуття обов’язку. Хлопчик з перших років життя відчув, що таке батьківські побої. Тому й звик робити усе крадькома – навіть їсти.

16 червня 2019 року вже вп’яте на території Державного історико-культурного заповідника «Самчики», що на Хмельниччині (директор Богдан Пажимський), за підтримки веб-порталу «Жінка-Українка» (мистецький ресурс ГО «Творча еліта України») та ГО «Творча сотня «Рух до Перемоги», відбудеться цікавий культурний захід «Імпреза по-самчиківськи».

З цієї нагоди засновники і організатори фестивалю оголошують поетичний конкурс на кращу поезію про маєток «Самчики».

Креативні, натхненні поети – у вас не багато часу для того, аби надіслати на конкурс власні твори (від одного автора – один вірш). Переможець також буде один!!! Тож поспішайте!

Поезію та контактну інформацію чекаємо від сьогодні до 24 травня включно на адресу: zhinka.ukrainka@gmail.com.

Успіхів усім!!!

Про Самчики інформація тут.

– Привіт, Ларисо! Нещодавно ти повідомила на ФБ, що стала рекордсменкою. За місяць 12000 хмельничан прочитали твою книгу «Незламні мураші». Захід відбувся в рамках флешмобу #плекаємоукраїнськумову.

Думаю, письменникам, та й усім нашим читачам, буде цікаво дізнатись, як почувається нова рекордсменка. Насправді, для кожного автора головне – щоб його твори читали, обговорювали, реагували на них так чи інакше. Що ти відчула, коли надійшло повідомлення про офіційно зареєстрований рекорд?

– Зраділа. Але ніколи не думала, що мені це ще й допомагатиме. Коли різні українофоби на телебаченні верещать, що я нічого не досягла в житті, що я будки за своє життя не збудувала, то я усміхаюся. Мої книжки читають українські діти. Їх купують батьки і вчителі. Усі хвалять. На моїх книжках підростає покоління українців. Моя книга увійшла в книгу рекордів України… Будка? Ну й мірки. Україножери України міряють Україну будками. Які люди, тим і міряють.

– Радію, що на рекорд пішла книга, від якої я у захваті. Не тільки текст прекрасно збалансований, розрахований саме для молодшої вікової категорії, але й оформлення неймовірне. Талановита художниця Олена Рибакова! Мені поталанило, бо дві книжечки вона й мені оформлювала. Розкажи нашим читачам, з чого почалася ваша співпраця?

Наталя Куліш

Іще донедавна багато хто «вирішував» такі делікатні питання, як стосунки між чоловіком і жінкою, ‑ мовчки, закусивши від образи губи, пліткуючи з друзями або й просто занурювався у всі тяжкі гріхи. Сьогодні ми вчимося звертатися до психологів з душевними проблемами, так само як вже давно звикли ходити до стоматолога чи терапевта. Це стає явищем і доброю ознакою, адже люди не байдужі до свого психічного здоров’я, а відтак це добре позначається на здоров’ї суспільства загалом.

А ще останнім часом неабияку популярність мають тематичні психологічні книжки.

2 травня у центральній районній бібліотеці Солом’янки (ЦРБ імені Ф. Достоєвського, вул. Освіти,14а) відбулася зустріч з психологом Олександром Куберським (професійний психолог, сертифікований коуч, автор тренінгів «Мистецтво змінити життя», «Тисяча і один секрет стосунків», «Я – оратор!», «Ораторське мистецтво в корпоративній культурі», письменник), під час якої презентувалася його книжка «Жінка прагне бути коханою» (видавництво «Букс Брайт, Київ, 2019). Друга назва книжки: «Прості поради психолога, як поліпшити стосунки, краще зрозуміти чоловіків, покохати та створити щасливу сім’ю». Погодьтеся, не зайві знання у наш стрімкий час, коли про біль душі немає коли задумуватися.