Львівська співачка Оксана Муха стала переможницею дев’ятого сезону шоу «Голос країни»

Вона виступала у команді молдовського співака Дана Балана. Під час вибору наосліп вона виконала пісню Квітки Цісик «Де ти тепер».

В Україні створили мобільний додаток «Абук», у якому можна купити та слухати аудіоверсії книжок українських видавництв.

Аудіокниги начитують самі автори, диктори або актори театру та кіно.

У додатку – художні твори сучасних письменників, класична, освітня і ділова література / «Абук»

Також проект випустив аудіоверсію хрестоматії для підготовки до ЗНО з української літератури, упорядкованої Олександром Авраменком.

Сплачувати за аудіокниги можна через Google Play та App Store без додаткових реквізитів.

У зв'язку з проведенням дебатів кандидатів в Президенти, 19 квітня весь периметр стадіону буде закритий. 

Це форс-мажор, з якого знайдено вихід!!!

Виставка буде проведена 20-22 квітня в залі на 1-му поверсі, в якому ми з Вами працювали раніше.

Заїзд на виставку - зранку 20 квітня - з 8.00 до 11.00

КНИЖКА непереможна і люди чекають на зустріч із нею!!! Свято має відбутись і воно буде!!!

(Роздуми над американською легендою)

Давно-давно це було. Не одне і не два століття тому. Оскільки ж в жодних архівах про це поки що  не знайшли підтверджувальних документів, переповім і я красиву легенду. Почув її  зовсім недавно на  тихоокеанському узбережжі острова Оаху – найбільшого серед архіпелагу  Гавайських островів, які територіально належать Сполученим Штатам Америки.

Отож було це в ті часи, коли один з українських гетьманів ще не виконав наказ біснуватого батюшки-імператора спалити всі чайки козацького флоту, а в Сибірі, за словами мого земляка-поета, сказані ним у поемі «Батурин», ще каралися-мучилися, але не каялися  «гетьманів полки».Ніби саме з тих полків набралася  чимала команда сміливців-відчайдухів. Розправили вони вуса, закинули за вуха оселедці на бритих головах та й майнули після каторги не додому, де  стояла розорена матінка-Січ і де по всій Материзні лунав плач і стогін від нагаїв московських посіпак.  Знали: не буде їм там спокою. Не дадуть засівати ниву житом-пшеницею. Пригадають їм і Берестечко з Перекопом, і Батурин з Конотопом, де вони та їх пращури  списами завзято скородили московські ребра та прибивали переможні щити над Арбатськими воротами самозваної першопрестольної.

Сьогодні важко віднайти в Україні людину, котра б не мала родичів, друзів чи бодай знайомих, які у пошуках заробітків і кращої долі вирішили залишити Україну, тимчасово або назавжди, – адже трудова міграція й еміграція досить часто пов’язані. Виїздять різні категорії українців: ті, котрі опинилися у грошовій скруті, і ті, хто не може зреалізуватися в умовах сучасної української дійсності; ті, хто прагне зберегти накопичені статки, і ті, хто хоче, щоб діти інтегрувалися до європейського суспільства і мали краще майбутнє. Малокваліфіковані продавці сили і дипломовані спеціалісти; скажімо, лікарі, котрі, окрім роботи в державних лікарнях, приймали хворих у власних приватних кабінетах і клініках.

Сучасні міграційні процеси класифікують як «п’яту хвилю» переміщень українців і порівнюють з попередніми чотирма великими хвилями у XIX – XX століттях (остання чверть XIX століття, 20-ті, 40-50- ті, 90-ті роки XX століття). Українці перших потоків імміграції переважно не втратили своєї національної ідентичності й сформували великі діаспори за кордоном, які тривалий час підтримували національно-визвольні устремління  та різноманітні культурно-політичні проекти на Батьківщині. Нинішні переселенці здебільшого асимілюються чи стають громадянами з подвійною лояльністю, на позначення нового типу міграції (йдеться про висококваліфіковану її частину) у пресі і назва знайшлася – «молоді упевнені космополіти». А життя тим часом розгортає свої сюжети.

Сергій Дзюба. Примчу на білому коні. Сто пісень. – Київ – Чернігів: Міжнародна літературно-мистецька Академія України; Чернігів: ТОВ  «Видавництво «Десна Поліграф», 2018. – 208 с.

А чому б і ні, зрештою? Нічого поганого в цьому не бачу. І можу наводити аргументи на користь цієї думки. Та вважаю, що їх многоти не потрібно. Бо (на мою думку, звісно) чи не найпромовистішим є наступне. Нині часто-густо ролі поетів і композиторів беруть на себе виконавці, спонукані матеріальними питаннями (такі творива не витримують серйозної критики; мелодії нерідко повторюються, а тексти не відзначаються ні художністю, ні логікою). Й на цьому тлі помітно виграють поети, виступаючи у ролі композиторів. Принаймні про це подумалося, коли почав перечитувати книгу Сергія Дзюби – уродженця Пирятина на Полтавщині, який нині мешкає в Чернігові.

Марія Ткачівська. Голос перепілки: роман. – Харків: Книжковий Клуб «Клуб сімейного Досуга», 2018. – 192 с.

Минуле не хоче вмирати. Якщо задуматися над ним,
воно може пояснити і сьогоднішнє, й завтрашнє.

Михайло Слабошпицький, «Тіні в дзеркалі»

«Голос перепілки» (в пошуках батька)... Почуймо її голос думкою серця: «...Ой мала, мала, ой мала, мала перепілонька діти...
– тихо джеркотала маленька сіра перепілка, сокотала тоненьким голосом своє “сюррр”!» (с. 138).

Пам'ятаєте Шевченкові вірші: “Встала весна, чорну землю сонну розбудила...” А хто ж розбудить весну? Завжди знайдеться людина, яка скаже: “А на що її будити, сама прийде у свій час.” А можливо весні приємно, щоб ми її кликали, щоб ми її пробуджували. В давні часи так і було: діти і молодь співали веснянки, при цьому ще й витанцьовували особливі, магічні танці. А я знаю сучасну жінку, яка вміє пробуджувати весну, ще й інших навчає цього чудового мистецтва.

Лариса Валентинівна Федорченко, керівник дитячого хореографічного колективу “Гранд” будинку культури імені Чайковського селища Володимирівка що на Донеччині,  впевнена, що нині, як ніколи, є потреба дарувати одне одному позитивний, власне весняний настрій. Лариса давно мріяла створити хореографічну композицію за мотивами “Лісової пісні” Лесі Українки. І цього року вона нарешті вигадала такий, як відчувала,  малюнок сценічного дійства. Втілити у рухах образи міфічних персонажів лісової феєрії юним акторам допомагало незвичне, яскраве вбрання. Лариса Валентинівна разом з батьками своїх вихованців вигадала, як мають виглядати сценічні костюми, разом шили і виготовляли деталі-прикраси. 

Минулої неділі у Замку князів Острозьких у Старокостянтинові на Хмельниччині авторка презентувала свою нову поетичну збірку «…Любов довготерпить».

Атмосферна аура древніх стін, старовинних предметів, живе потріскування вогню в каміні, голос давнього годинника з боєм... Голоси та очі глядачів, переплетення емоцій і серцебиттів... А ще – звучання мелодій, поезія і проза, квіти, шампанське і пахуча кава... Цей день видався особливим. Натхненно, трепетно, сонячно особливим! – так розповідає про свято поезії сама Оксана.

Авторка двадцяти восьми книг поезії та прози для дітей і дорослих, серед яких твори, включені до сучасної шкільної програми, відзначені перемогами у престижних літературних преміях та конкурсах, гідно оцінені читачами, зізнається, що чекала цієї поетичної збірки понад дванадцять років. Хоча не чекала, а натхненно працювала, видаючи «на гора» повісті, роман, дитячі книжечки. А вірші.. За словами Оксани, вони приходили з душі, як світло, закодовувалися словами на білому аркуші, виринали на моніторі комп’ютера, звучали мелодією голосу під час читань. І чекали. Покірно чекали свого часу. Аж доки, осяяні однією назвою, оживуть плетивом історій, одкровень, загравань, істин на сторінках книги, назвавшись іменням любові. Тієї любові, яка вміє довго терпіти, отримуючи у винагороду вічність!