Знахідка

Як часто ми щось знаходимо? Щось справді вартісне, найнеобхідніше? По-різному. Але об’єднує ці всі знахідки одна обставина – вони поруч. Загублені, недобачені речі, які ми потребуємо все життя – завжди поруч з нами…

Але ми можемо цього і не помітити…

Маленька кухонька повністю залилась ароматом кави. Філіжанка пускала смужку димки. Раптом з’явився свіжий запах м’яти, що теж здіймався в повітря клубками пари. Між цими ароматами ніби зав’язалась війна, яка з часом переросла в неперевершене поєднання.

Донька похапцем пила чай. Їй скоро вибігати. Знову обпечені губи дойматимуть весь день! А їй говорить і говорить: семінари, лекції.

Коли я запитав у Сосниці, де знаходиться спеціальна загальноосвітня школа-інтернат I-III ступенів обласної ради (відома, як школа-інтернат для дітей із вадами слуху), мені одразу ж вказали дорогу та ще й запевнили, що цей будинок знайду вмить, надто вже він відрізняється від інших осель. Так і вийшло – ще здалеку помітив ошатний будинок блакитного кольору. Це було несподівано, однак чудово! Адже торік у болгарській Варні мене найбільше вразили саме їхні оселі – оригінальні, різнобарвні, теплих, світлих кольорів, жодна з яких (на всій вулиці) не була схожою на інші! Там були всі кольори веселки – здавалося, мальовничі, ніби казкові, будинки привітно усміхаються до людей.

Слова - Тетяна Череп-Пероганич.
Музика та виконання - Володимир Сірий.
Відеомонтаж - Віталій Вишневський.

Книгарня «Є» та літературна агенція «Discursus» запрошують на розмову Олега Криштопи та Степана Процюка на тему «Політичний роман: український вимір». Захід відбудеться 23 березня. Початок — о 18.30. 

За останній рік у сучасній українській літературі з'явились одразу кілька текстів, які підпадають під жанрове визначення «політичний роман». Водночас ґуґл на такий запит не дає жодної відповіді. Чи вітчизняний політичний роман – це щось абсолютно нове? Чи існував він раніше? Як він вписується у світовий контекст? Чи можлива українська версія «Карткового будинку»? Як політичний устрій змінює життя людини? Чи можливо зберегти особистість в умовах антинаціональної автаркії?

Кабінет молодого автора Національної спілки письменників України, видавництво « Самміт-книга», під патронатом Міністерства сім’ї молоді й спорту, комітету ВРУ з питань молоді й спорту пропонують долучитися до події, яка розрахована на підтримку української талановитої молоді.

26 березня о 18:00 у приміщенні Майстер-класу (вул.. Лаврська, 16а) відбудеться урочиста церемонія нагородження лауреатів та фіналістів Міжнародного конкурсу кращих українських творів молодих літераторів «ГРАНОСЛОВ».

Церемонія передбачає оголошення про  видання книг лауреатів та альманах фіналістів, цінних подарунків. А також – концертна програма за участі зірок (Оксана Білозір, Тарас Компаніченко, Анна Тринчер, Алла Мартинюк, Соломія) музичних та танцювальних номерів.

Роман Григорія Войтка «Безбатченки» вийшов друком у чернігівському видавництві «ПАТ «ПВК «Десна». 

Публікуємо переднє слово, яке написав відомий письменник, лауреат літературної премії ім. Павла Тичини, активіст Чернігівського земляцтва в Києві Дмитро Головко.

Образа і любов

Назва цього короткого вступного слова навіяна одним з розділів роману Григорія Войтка «Безбатченки». Твору, головний герой якого зазнав стільки нелюдських підковирок, нашіптувань, кривд і навіть негідних і підступних вчинків. Це пізніше, тобто в кінці роману, все міняється, приходить до кращого, адже змінюється саме життя. 

Термін подання  авторських творів на V-й міжнародний поетичний конкурс «Чатує в
століттях Чернеча Гора», оголошений міжнародним літературно-мистецьким журналом
«Склянка Часу*Zeitglas» збігає 15 квітня.

Це літературне змагання поетів має відбуватися до Всесвітнього дня книги відповідно темі ліричного віршу «ХТО ЖИВ ІЗ КНИГОЮ, ТОЙ ДВІЧі ЖИВ!» і полягає у художньому втіленні значення Книги у становленні людини.

У рамках проекту «Книга єднає Україну» відбулась скайп-зустріч читачів Дніпропетровської обласної бібліотеки для дітей з письменницею зі Львова Любов’ю Відутою.

Під час заходу діти мали змогу познайомитися з творчим шляхом письменниці, дізналися про її перші кроки на літературній ниві. Любов Відута розповіла, що писати почала у три роки. Здивував дітей один факт з життя письменниці – Любов Відута з 3 років вже вільно читала українською та російською мовами, а книжки брала у бібліотеці.

Недавно запитав я у свого давнього приятеля, стовідсоткового бабія-серцеїда: цікаво, що жінки думають про нас, чоловіків? На що тертий по чужих постелях ловелас з притаманним йому сарказмом уїдливо кинув: «Та хіба жінки вміють думати… Жінки вміють тільки любити». З почутого, виходить, – мій приятель не сприймає серйозно жінок. Я спробував заперечити, позаяк тільки вчора прочитав книжку «Танок самотнього метелика» Наталії Куліш, у якій сучасна авторка через своїх героїнь твердить протилежне на предмет того, що жінки вміють тільки любити. Жінки у приватних між собою розмовах на сторінках творів Н. Куліш так уміло передають внутрішній світ нинішнього чоловіка, куди там. У самісіньке піднебіння заглядають до своїх ріднесеньких, бачать їх наскрізь од п’ят до маківки. Письменниця у своїх оповіданнях навдивовижу влучно передає ставлення жінок до чоловіків, що вельми рідко нині зустрінеш у загалі сучукрліту.

Чистішими ставали ратиці
Під час мандрівки в мілині.
За них чіплялись каракатиці
(Побути хочуть на коні).
А сам скакун без роду-племені
Летить виснажно в мілину,
Скидає сідла та рве ремені –
Ковток свободи на кону.
І відлітають крапель китиці
По прибережній площині,
Не зупиняючись на критиці,
Пересікають потайні
Заначки камерної музики,
Дрібнички видив осяйних.