Про автора:
Джилкішиєв Нурлан Абжапарович (Казахстан) народився 3 травня 1953 року. Закінчив Шимкентський педагогічний інститут. У 2004-му році обирався депутатом парламенту Республіки Казахстан третього скликання. Член Спілки письменників Казахстану.

Погладь моє волосся
Чудовій болгарській поетесі Марії Магдалені Костадиновій

Погладь моє волосся, причаруй,
Неначе мавка, лісова богиня, – 
Незаймана, не проклята, дитинна,
Мов далеч синя, в полі звабна рунь.

Жорстке моє волосся, та душа,
Не стоптана буремними літами,
Любові прагне, дива, а не краму,
Просвітленого, доброго вірша.

Я пам’ятаю лагідні долоні,
Бабусі й нені, що зціляли вмить: 
Лиш доторкнуться – вже і не болить… 
Погладь дочасно посивілі скроні.   

Так ніжно й тихо… Наче я – той сокіл,
Ясний, ще не приручений до змов!
Освячені любов’ю, живемо,
А без кохання тліємо, мов попіл.

Нещодавно, за ініціативи письменника Віталія Зорі та секретаря Національної спілки письменників України, Громадського діяча Лесі Мудрак, у «Ресторані і сирній лавці «Tres FRANCAIS » відбулися перші(!) літературні бої. За учасників змагань та критиків був відповідальний директор видавництва «Самміт-книга» Іван Степурін. Йому ж випала нагода модерувати дійство.

Вечір видався напруженим. На другому поверсі ресторації.. стріляли! Влучним словом!  Дві години поспіль, поети (Вано Крюгер, Ігор Астапенко, Коля Кулініч, Юрій Строкань) і  прозаїки (Марія Міняйло, Костянтин Рилеєв, Віталій Зоря, Іван Рябчій) «билися» за право стати переможцем.  Атмосфера була наелектризована, але в гарному сенсі цього слова. На іншому боці зали – спостерігачі…  Їх було дванадцять – літературних критиків, журналістів, видавців та лауреатів високих премій.

Ми народилися жінками.
І сутність наша – це любов,
що сонцесяйно над віками
горить основою основ.
З віків прадавніх і донині
бажали жити у добрі
жінки – тендітні берегині,
кохані, сестри, матері…
Тепло, що з наших душ зіллється,
розтопить все – і гнів, і лід!..
І як усе це нам вдається
впродовж десятків тисяч літ?!..
Цю загадку не відгадати
володарям-чоловікам!
Заради Жінки йшли на страту,
давали волю кулакам,
світи їй кидали під ноги,
зірки, що сяяли з небес, –
аби розвіяти тривоги
і у житті відчути сенс,
аби воскреснути в коханні,
у невимовних почуттях!
І... грошики свої останні
пускали по семи вітрах.
...А ми – жартуємо крізь сльози,
від щастя плачемо, дурні,
поезію здобути з прози
в буденній прагнемо борні…
За це й життя не гріх віддати –
за цю малесеньку сльозу,
жіночу усмішку незлу,
бо в них вона – дружина й мати.

ШЕВЧЕНКО І Я. Маленька поема.

Тюльпани Афгану... Мов кров... Дивина...
Весна в чужім краї... Я хворий... Весна... 
Торкаючи ранню свою сивину
Я марю в пітьмі хворобливого сну... 
Ось книжка, що мов дорогий експонат...
Не наша країна... Не наша війна...
Її в госпітальній книгарні узяв-
Шевченків "Кобзар"... Цілий день я читав...
Склонився над постіллю хтось уночі...
Невже санітар?.. Ні... хтось інший... Мовчить...
..."Посвячених" маса,  як гинув Амін...

Історична  поема  епохи  Великої  Французької  революції
Створена  Сергієм Сокольником в  співавторстві  з  поетесою  Богданою  Пілецькою

ВСТУП
Глянь-  падіння  зірок
Із  небес  в  придорожню  канаву...
Що  могло-  не  збулось...
А  неначе  ж відбутись  могло...
Всім  відведено  строк-
Цей  світів  таємничий  орнамент.
Б"ються  Демон  і  Бог
За  терновий  вінець  на  чоло.

***
Та  відомо  усім:  не  завжди
Чого  хочемо-  нам  того  треба.
Бо  лиш  крок  -  від  землі  і  до  неба,
Як  від  щастя  лиш  крок  -  до  біди...

Якщо запитати у пересічної людини, з чим асоціюється у неї «Вавилон», вона, мабуть, відповість – з місцем, де змішалися різні мови; з ріками, на яких тужать за вітчизною; з вежею, що сягає неба... Для мене особисто «Вавилон» віднині в уяві поєднується ще й з ошатною антологією. Ця книга присвячена історії та культурі лужицьких сербів або ж вендів – найменшого західнослов’янського народу, котрий мешкає на теренах Східної Німеччини (землі Саксонія та Бранденбург). За понад 1400-літню історію на долю лужичан випали найрізноманітніші випробування. Збереженню їх національно-культурної ідентичності перешкоджала асиміляція, передусім, онімечення, яке триває й дотепер. Проведення на території компактного проживання цього народу меліоративних робіт, видобуток бурого вугілля призвели не лише до руйнування давнього природного ландшафту, але й до вимушеного переселення та розпорошення сільського населення, – як відомо, найтривкішого носія мови та охоронця звичаїв і традицій. Однак, попри всі несприятливі обставини, внаслідок яких постала нинішня двомовність, певною мірою фольклорне представництво лужичан, їм все ж вдалося зберегти власну неповторну індивідуальність, витворити потужну культуру, у першу чергу красне письменство.

Іще зовсім недавно побутував вислів про те, що у війни не жіноче обличчя. Сучасні реалії війни Російської Федераці проти України спростували це твердження. Адже на рівні з чоловіками, українські жінки вступили у боротьбу проти зовнішнього агресора. Хтось боронить рідну землю зі зброєю в руках, хтось – у медичному халаті, величезна армія волонтерок тихо, самовіддано, без пафосу, але надійно забезпечують армійцям тили. Крім того, ціла когорта жінок при погонах виконують чоловічу роботу на службі, поки представники сильної статі воюють в АТО. І найчастіше ніхто не забезпечує для військового жіноцтва особливих комфортних умов. Та й не просять про особливі вигоди ті, хто йдуть воювати. Вони виконують свої безпосередні обов`язки, а паралельно стають бійцям і психологами, і мамами, і мотиваторами, аби сильні чоловіки не «розкисали» і не падали духом. Випадало мені бачити запис на мобільному телефоні атовця, де жінка-медик власноруч... підносить до гармати сорокакілограмовий  снаряд...

З нагоди Всесвітнього дня письменника до телепрограми «Новий день» Миколаївської державної телерадіокомпанії завітала Віра Марущак, прозаїк.

Світлана ПАТРА,

журналіст Імідж-центру Університету «Україна»

Світлини з архіву Романа ПЕРЕХРЕСТА

і з офіційної сторінки Джамали на Facebook:

https://www.facebook.com/jamalaofficial

Євробачення. Відомий європейський пісенний конкурс, де співаки – відомі і не дуже – представляють свої держави, відстоюють честь Батьківщини. Ініційований 1956 року, конкурс став візитівкою континенту. Щодо популярності цього пісенного змагання, то, як кажуть  у народі: «Поганий той солдат, котрий не хоче стати генералом». Щодо шоу-бізнесу, то цю фразу можна переінакшити так: «Поганий той співак, який не прагне перемогти на Євробаченні». І хоч знаходяться серед музикантів та меломанів ті, хто ставиться до конкурсу скептично, Євробачення не втрачає своєї популярності.