Організатор конкурсу: Дніпровська Центральна міська бібліотека за підтримки управління культури департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради та сайту Gorod.dp.ua

Мета конкурсу: пропагувати читання новітньої української літератури, ознайомити читача з творчістю молодих українських поетів і прозаїків, а також дати шанс новітній українській літературі гідно представити себе в інформаційно-культурному просторі Дніпропетровської області та всієї України.

Для оцінки надісланих на конкурс творів створено журі, до складу якого увійшли представники Центральної міської бібліотеки, письменники, журналісти, мовознавці з Дніпропетровської та інших областей України.

Вік учасників – від 18 до 40 років.

Мова конкурсу – українська.

День 9 лютого волинянки чекали з особливим нетерпінням. Поспішаємо до Будинку звукозапису на концерт «Кохання віри не втрачає» народної артистки України, кандидата наук з державного управління, доцента Інституту економіки і менеджменту Університету «Україна» Світлани Мирводи. В фойє нас зустрічає величезна черга бажаючих потрапити на свято. Жартуємо: – Що дають? – Запрошення! Дивуємось і тішимось: – На Мирводу вже стають у чергу! Чи це не красномовне підтвердження народної популярності!

Нарешті запрошення здобуто, і ми займаємо місця у залі. Вона заповнена вщент, бо виступ Світлани завжди бажаний і очікуваний. На дворі морозно, а тут – тепло й сонячно від посмішок і привітань. На вечорі панувала затишна, майже родинна атмосфера, адже співачка згуртувала навколо себе людей, близьких за духом,  закоханих у романс – такий прекрасний пісенний ліричний жанр. Прийшли підтримати свою землячку жінки клубу «Волинянка» – Жанна Шнуренко, Вікторія Рутковська, Валентина Бабаніна, Галина Оксюк, Ганна Ярмолюк, Любов Томашевська, Зоя Сиротюк, Неллі Просяник з друзями.

3 березня 2017 року в Києві на фасаді столичного Будинку звукозапису НРКУ було відкрито пам'ятний меморіальний знак видатному композитору і пісняру,  Володимиру Івасюку, одному з засновників української естрадної пісні. В цьому Будинку він записував свої пісні з відомими виконавцями — Софією Ротару,Віктором Шпортьком, Василем Зінкевичем. На відкритті були присутні представники столичної, районної адміністрації, журналісти, представники мас-медіа, відомі поети, виконавці, громадські діячі, шанувальники творчості митця, члени МГО “Волинське Братство” та родина композитора. Приємно, що з динаміків звучали наші улюблені пісні Володимира Івасюка. Знайомі до болю мелодії, слова. Здавалось, що він, невидимий, знаходиться десь тут, поруч.

Перед тим, як розпочалася церемонія відкриття відбувся чин освячення пам'ятного знаку священиком УПЦ КП.

Я знаю багатьох письменників, які талановито й цікаво написали книжки про свою малу батьківщину – рідне село. От, здавалось би, знаний публіцист  і видавець Микола Максимець уже десятки років мешкає на Буковині, але не забув про своє Придесення; створив чудовий роман, який хочеться читати й перечитувати, скільки там тепла, любові, щирості, душевності й людяності!

Такі ж добрі слова можна сказати про ґрунтовний історико-краєзнавчий нарис «Крутоярівка і крутоярівці» українського письменника, журналіста та краєзнавця Віталія Миколайовича Леуса – чудова книга нещодавно вийшла в Чернігові, у видавництві «Десна-Поліграф».

І жінок я любив і вони
Теж мене до безтями любили,
Наді мною мій геній котивсь,
А в душі я дитиною квилив…

Презентуємо книгу київської письменниці Любові Гонтарук, присвячену Шевченку і його коханим жінкам, яка побачила світ в перші дні 2014 року. Жагучі поетичні рядки Тараса Григоровича, присвячені цим непересічним жінкам і надихнули Любов Романівну на створення цієї книги. Книжка абсолютно позбавлена пафосу, вона робить постать письменника ближчою та зрозумілішою для сучасної людини ХХІ століття.

Оповесні. Поезія. Золоті ворота. 2016. 

Де ікона Миколи Мокрого? І як вдалося уберегти Софію Київську від зруйнування? І чому німецький офіцер допоміг українцеві Повстенку у роки Другої світової війни? Якої ж ми крові, українці? І від чого постав конфлікт російсько-української війни. Чи не від 1054 року? Чи не через релігійне протистояння? Яке обличчя православ’я? І відколи московський патріархат почав червоточити суспільство? На ці та інші запитання є відповіді у романах Миколи Хомича.

Спочатку у Софії Київській, а потім у рамках «Днів пам’яті Ярослава Мудрого» у Вишгородському історико-культурному заповіднику відбулися презентації дилогії Миколи Хомича «Територія брехні» (видавництво «Юніверс») і «Загадка гробниці» («Самміт-Книга») ‑ літературно-художній редактор Володимир Даниленко, художник-дизайнер обкладинки Катерина Міщук.

Михайло Блехман. Час збирати метафори : Оповідання українською мовою. – Канада, Монреаль: Порт-Фоліо; Київ: Міжнародна літературно-мистецька Академія України, ГО «Чернігівський інтелектуальний центр» (українсько-канадський літературний проект), 2017.

У Канаді щойно побачила світ збірка оповідань відомого українського письменника, головного редактора популярного альманаху «Порт-Фоліо» Михайла Блехмана «Час збирати метафори». Книга має ошатний вигляд, тож варто відзначити роботу редактора Марії Гончаренко та художника Олексія Кузнєцова. Пропонуємо вашій увазі відгук української письменниці Анни Багряної про творчість Михайла Блехмана.

«Про оповідання не можна з певністю сказати, про що воно. Інакше це не оповідання. Не краще й не гірше - просто не оповідання, як би воно не намагалося ним прикинутися. Лише замкова щілина, до якої підходить будь-який ключ».

Невипадково саме цією цитатою з оповідання Михайла Блехмана «Стукіт» я розпочинаю свою передмову. Адже усім нам – і авторам, і читачам – нерідко доводиться чути доволі банальне: «А про що ця книга?». Запитання, на яке зазвичай важко відповісти кількома словами.

Сьогодні не стало мого друга і наставника Олекси Сергійовича Вусика, талановитого гумориста і прозаїка, українського патріота, геніального лексикографа і просто Людини зі щирим серцем.

Його словник синонімічних гнізд, на мою думку, – найкращий сучасний словник українських синонімів. Це праця всього життя Олекси Сергійовича, і нині цей словник має три видання, є невичерпною скарбницею багатства української мови.

Але для мене Олекса Сергійович не просто один із талановитих українців, з якими мене зводила Доля. Є такі люди, які мають дар знаходити і навчати. Саме Олекса Сергійович понад сімнадцять років тому побачив у моїх (тоді ще майже повністю російськомовних творах) живий український національний код.

До нього і до Віктора Васильовича Савченка, класика української фантастики, який пішов з цього світу півроку тому, я приходила у Національну спілку письменників України, щоб спілкуватися рідною мовою, бо у моєму місті у ті часи українською мало хто говорив. Спочатку школяркою, тоді студенткою... А тоді і література для мене стала немислима без української мови.