Жінка-УКРАЇНКА

Нуар

Подеколи рвійно дарує букет. фаетон –
І … хочеш-не-хочеш, а мусиш летіти, бо вітер …
Пливкі парадигми лягають на вишитий льон.
Вертаєш утрачені марева, псевдомагніти …

Голубиш, палаєш … Десь опік присипле перга.
Линяє зміюччя. " …шерше ля шерхоче …" – пшениця.
Ось дощ затяжний – від неділі аж до четверга –
Розмиє високі орелі, у стилі нуар небелиці.

Каплички … дзвіночки … безгомінь … озера …. мости …
Криваве тату-махаон – на шагреневій шкірі.
Майнули мангусти поміж голубих капустин.
Ряд сонячних зайчиків креше готична рапіра …

Жахлива, тужна нічка. Лиш попіл есемески
Коханої людини, що вже Тебе нема…
Тепер такі тут «звички»: у нас – ні дня без стресів…
Матуся – горобина, і донечка – сама!

Та чи зникає море? Про раннє розставання
Ти, друже, знав, здається, піснями відчував!
І ось, неначе вчора, побачились востаннє;
Печаль – мов куля в серці! І сльози – у рукав… 

Пролив тихцем дещицю пронизливих сльозинок – 
Яскраві зорі гаснуть найшвидше в небесах…
Твій янгол не стомився, це – просто відпочинок;
В душі ще віршів – рясно, і пісня – на вустах! 

Твій човен не вернувся, немов Ковчег, блукає,
Лунає щирий голос крізь вогкий листопад…
Лиш розірвались буси, і ладан пахне раєм;
Неначе стиглий колос, схиляєшся від втрат. 

Мов кінь, що скинув збрую, лишивши темну зграю,
Земні іржаві ґрати людської суєти…  
Востаннє аплодую, востаннє співчуваю:
Хай буде добре, брате, і вільним станеш Ти.

Дмитро Романов, Сергій Дзюба

м. Чернігів     

Під стук коліс останній із вагонів
Через хвилину зник в далеку ніч
Лиш пес, що залишився на пероні,
Дрижав серед засніжених узбіч.

Завила, розійшлася хуртовина,
До скрипу загойдала ліхтаря.
Подеколи тривожна грюканина
Доносилася глухо іздаля.

Нічний експрес свого пришвидшив ходу,
Рознесла провідниця теплий чай,
І почались вагонні переходи,
Як в потягах буває зазвичай.

В купе на верхнім ярусі солдатик
Обличчям повернувся в бік стіни,
Спить, просто укриваючись бушлатом,
Невимушена звичка із війни.

На нижнім їде з хлопчиком матуся -
Непосидючим щирим пустуном.
«Подайте все, до чого дотягнуся», -
То до дверей, то лізе у вікно.

Теорема від Галини Іванової

Галина Петрівна вже другий день насолоджується краєвидами своєї рідної Коломиї, такої красивої і затишної. Тут все рідне і знайоме… і вода цілюща. Не вірите? З-під престолу собору Святого Михаїла витікає цілюще джерело, яке зветься Кляштор. А ще подейкують, що батьківщиною улюблених коломийок і є Коломия… А які симпатичні тісні вулички з австро-угорськими спорудами! Площа Ринок та навколишні квартали причепурені і, здається, ось-ось почнуть розповідати свою історію…

«Грона духмяні акації білої»