Жінка-УКРАЇНКА

Ніна Головченко

19 жовтня 2017 року у великій концертній залі Будинку звукозапису Українського радіо відбувся творчий вечір поета Дмитра Павличка.

Приводом для ефіру наживо з українським поетом Дмитром Павличком стали не лише його потужний творчий доробок та 88-й день народження, що припадає на осінні дні − на 28 вересня, а й публікація третьої книги спогадів митця. У спогадах Дмитро Васильович «фаворізував» (термін від письменника Михайла Слобошпицького, ведучого творчого вечора) жанр мемуарів в Україні: така література нині є на часі, бо тільки описана та осмислена історія стає набутком нації.

Невтомна письменницька діяльність та активна громадянська позиція Дмитра Павличка обумовила афористичні висловлювання про нього письменника Юрія Щербака: Дмитро Павличко – апостол України, який пише своє Євангеліє; Він – таки великий ПОЕТ, хоч і великий ПОЛІТИК.

Директор Інституту літератури НАНУ Микола Жулинський відзначив у трикнижжі спогадів те, що крізь долю поета проступає доля українського народу.

Чути гамір п’ятої колони,
Яничарів і манкуртів крик.
Їдуть, їдуть áвта і вагони —
Мову усмиряти йде язик.

Та не радуйся, маро вельможна,
Що грішми одурених ведеш!
Всі майдани розігнати можна,
Та народу ти не розженеш!

Їдуть, їдуть наймити-рекрути,
Ще без карабінів та гармат.
На Майдан, немов колись на Крути,
Наступає старшобратній мат.

Та не радуйся, маро вельможна,
Що грішми одурених ведеш!
Всі майдани розігнати можна,
Та народу ти не розженеш!

Не поб’ють нас темні недотепи,
Не впряжуть раби в ярмо старе,
Не затихне в Лаврі дзвін Мазепи,
Заповіт Тараса не помре.

Два майдани. На одному — пісня,
Клич свободи, дзвони боротьби,
А на другім — плі-снява зловісна,
Хахлашня, перевертні, раби.

На майдані першому — громада,
Вся земля — від Ялти до Ужá,
А на другому — ганьба і зрада,
Правдою маскована олжа.

Вільні люди на своїм майдані
З Богом розмовляють на зорі,
Біля них стоять голодні, гнані,
Мовчазні донецькі шахтарі.

Шахтарі, брати мої мозольні,
Не на той майдан вас привезли,
Вашу правду поховали в штольні
І накрили скибами золи.

Не мовчіть, підносьте очі вгору!
Я вас бачу, знаю і люблю.
Виплюньте гірку й глевку покору,
Наче хліб з трутизни й кукілю!

Кардинал, навиклий із амбони
Говорити, вийшов на Майдан.
І затихло чорне і червоне,
В рукави сховався ураган.

Відкривається м’яке, мов з вати,
Слово тихе й мудре, як буквар:
“Я вам раджу добре працювати
І шукати згоди, а не чвар!”

А Майдан, як буря недалека,
Зблискує вогнями і гримить:
“Працювати будем, але Зека
Від роботи треба увільнить!

Працювати і просити миру —
Певно, пише так Святе Письмо.
Дякуєм за раду добру й щиру,
Але ми тут, пане, не спимо!

Працювати, arbeiten, работать —
Ми в якому слові? Де ми є?!
Не берися ж ти народу шпотать,
Як за волю й правду він встає!”

Вчора чув я президента. Боже,
Прагне він в Європу йти, в ЄС,
Але сам боїться йти, не може, —
Бо при вході там великий пес —

Скочить, вкусить, вмиє зуби в рані,
Роздере сорочку — твір майстринь…
А народ співає на майдані:
“Або йди в Європу, або згинь!”

Що робити? Гроші вже в Європі, —
Але як пробитися туди,
Якщо Путін, хрещений в окропі,
Каже: “Вдома, в Києві сиди!”

Що робити? Скритися в Рязані
Чи за муром київських святинь?!.
А народ співає на майдані:
“Або йди в Європу, або згинь!”