Дмитро Павличко: все життя віддав я Україні

Ніна Головченко

19 жовтня 2017 року у великій концертній залі Будинку звукозапису Українського радіо відбувся творчий вечір поета Дмитра Павличка.

Приводом для ефіру наживо з українським поетом Дмитром Павличком стали не лише його потужний творчий доробок та 88-й день народження, що припадає на осінні дні − на 28 вересня, а й публікація третьої книги спогадів митця. У спогадах Дмитро Васильович «фаворізував» (термін від письменника Михайла Слобошпицького, ведучого творчого вечора) жанр мемуарів в Україні: така література нині є на часі, бо тільки описана та осмислена історія стає набутком нації.

Невтомна письменницька діяльність та активна громадянська позиція Дмитра Павличка обумовила афористичні висловлювання про нього письменника Юрія Щербака: Дмитро Павличко – апостол України, який пише своє Євангеліє; Він – таки великий ПОЕТ, хоч і великий ПОЛІТИК.

Директор Інституту літератури НАНУ Микола Жулинський відзначив у трикнижжі спогадів те, що крізь долю поета проступає доля українського народу.

Письменник Павло Мовчан наголосив, що за мемуарами Д.Павличка, М. Слабошпицького, М. Жулинського та ін. наступні покоління вивчатимуть історію України.

Поетеса і головний редактор газети «Слово просвіти» Любов Голота зазначила, що такі поети як Д. Павличко, − це українське повітря, український світ, українська душа.

Директор Інституту української мови Павло Гриценко нагадав пророче-емоційну настанову Дмитра Павличка до художника Івана Остафійчука, коли той − емігрант – виставляв свої твори у Нью-Йорку: «Іване, тобі треба повертатися в Україну!» І згодом в Україні І. Остафійчук став лауреатом національної премії ім. Т. Шевченка (2007).

Генеральний продюсер Українського радіо Дмитро Хоркін привітав поета, розповів про амбітні проекти суспільного мовлення з поширення української культури у світі і прочитав вірші Д. Павличка.

Сам Дмитро Васильович у своєму виступі подякував шанувальникам поетичного слова у залі та біля радіоприймачів, прочитав низку своїх віршів. Скориставшись нагодою, Дмитро Павличко виголосив щойно опублікований «Відкритий лист до Президента України Петра Порошенка», де, зокрема, зазначив таке:

−Ми, громадяни України, повинні нарешті усвідомити, що доки українська мова не буде захищена спеціальним законом як державна, доки діятиме в нас ганебний закон Колесніченка-Ківалова, доки наша столиця та інші наші міста не заговорять українською мовою, ніхто не шануватиме нас, а в родині народів Європи ми будемо відчувати постійну небезпеку зі Сходу, а зверхнє ставлення − із Заходу. Чую по «Українському радіо», що в Києві починають масово діяти курси англійської мови.Це дуже добре, нам треба вивчати й знати цю мову, адже ми європейці, але насамперед необхідно шанувати себе, жити рідною і державною мовою.

Пане Президент, прошу вас, зробити усе, що можливо, щоб уже зареєстрований у Верховній Раді законопроект під номером 5670-Д «Про забезпечення функціонування української мови як державної» був схвалений нашим парламентом ще цього року.

Цей закон встановлює правила вживання нашої державної мови, він спрямований так само на збереження й розвиток мов національних меншин в нашій державі.

Відкладати схвалення цього закону на майбутній час − значить залишати на «потім» питання, бути чи не бути нам справжньою європейською нацією і державою.

Відповідаючи на запитання слухачів, Дмитро Павличко відмітив таке:

Про Бориса Олійника: ми всі тоді блукали, але він надто далеко зайшов.

Про Саакашвілі: їдь, друже, з України!

Про себе: збираю кошти на пам’ятник Іванові Франку. Це наша спільна справа – ушанувати належним чином видатного українця в Києві.

У концертній програмі виступили народні артисти України Василь Бокоч, Світлана Мирвода, артист Віталій Чікіров, а також Академічний оркестр народної та популярної музики Українського радіо під керуванням Михайла Пікульського, український народний хор ім. Станіслава Павлюченка (художній керівник і головний диригент – кандидат мистецтвознавства, професор Олена Скопцова). Прозвучали пісні на вірші Д. Павличка та музику О. Білаша.

Спільно зі Світланою Мирводою Дмитро Васильович виконав свою «найкращу пісню» «Долиною туман тече».

Долиною туман тече,
Не чути плеску хвиль його.
Припав я брату на плече |
Край лісу яворового.     | (2)

Мене задужали вітри,
Ослабли корелі мої.
Лишилось два, а може три |
Листочки яворовії.       | (2)

Від холоду не чую ніг,
Кінчається життя моє.
І налітає тихo сніг      |
На серце яворовоє.       | (2)

А брат мій каже: «Не журись,
Не впадемо ніколи ми,
Запалим небеса колись    |
Вогнями яворовими».