Нове на порталі
Творчий марафон
Популярний вміст
Сьогодні:
Рецензії
Траєкторія творчості Світлани Костюк
(Костюк С. Траєкторія самоспалення: Щоденникові записи у віршах. – Чернівці: Букрек, 2015. – 142 с.)
Років із п’ять тому, коли я читав щойно видану збірку свого друга, колеги і тезкá Ігоря Павлюка “Стратосфера”, мені спало на думку не просто ознайомити з нею вітчизняного читача, а й запросити його, так би мовити, до спільного роздуму: а чим, власне, відрізняється справжній поет від просто людини, яка пише вірші? Одразу спали на думку рядки геніального символіста ХХ століття Павла Тичини:
На те я лірик, щоб запитувать,
не тільки холодно озватися,
не тільки лозунги почитувать,
а – дивуватись,
дивуватися! –
і виявилося, що саме в них і закодовано відповідь на це таке складне і водночас таке просте запитання.
Поліфонія нової весни
Тетяна Дзюба, Сергій Дзюба. Остання кочівля любові: вибрані поезії; казахською мовою переклав Ауезхан Кодар, російською – Володимир Ільїн; передмова Ауезхана Кодара; художнє оформлення – казахський художник Бексеіт Тюлькієв, уйгурський графік Максут Тівамов. – Алмати (Казахстан): Золотий вік; Чернівці: Букрек, 2014. – 176 с.
Згадалося із Шіллера: «Писати винятково для однієї нації – занадто вбогий ідеал». Не всі, мабуть, погодяться. Але, визнаймо, всі прагнуть вселенськості. Для цього одні, зрозумівши такий карб буквально, углибають у творчу двомовність, в подальшому «стрижучи вершки» та «тяп-ляпаючи» штампи. Інші ж уперто трудяться на ниві рідної літератури, чекаючи визнання та зацікавленості Всесвіту. А далі, за допомогою подивованих Космічних Попутників, приходять у той безмір гармонії, ніби повертаються, й живуть-поживають, звучать-виспівують, наче «там і були». Й творять Поліфонію Нової Весни…
Дві парасольки
Рецензія на книгу «У страху великі очі»
Усім нам не завадило
б почати все спочатку −
бажано з дитячого садка.
Курт Воннегут
У кожного є хвилини, коли в житті присутній страх − страх покарання, смерті, тварин, висоти… Таких страхів у людей безліч. Вони називаються в психології фобіями.
Передмова Дмитра Дроздовського до книги Світлани Костюк «Траєкторія самоспалення»
Березень 17, 2015 - 23:39 — perohanych12 березня 2015 року у видавництві «Букрек» побачила світ нова книжка поезій Світлани Костюк «Траєкторія самоспалення», написана у формі «щоденникових записів у віршах» протягом 2013 — початку 2015 років. Передмову до збірки написав Дмитро Дроздовський. Сама авторка вважає цю збірку поезій дещо «пророчою і навіть фатальною...»
Інтуїція серця
Чи щось незмінне є на цій землі?
Якби можна було якось виміряти чи зважити вміст думок і переживань людини, яка творить, то, напевно, це була б планета завбільшки з Сонце. У кожного сонця, тобто автора, свій градус кипіння: хтось вариться у власному соку, не намагаючись вистрибнути з баняка, хтось, швидко нагріваючись, пригорає і втрачає свій неповторний смак, а хтось закипає повільно і впевнено збільшується в об’ємі, при цьому набуває тільки йому одному належний запах і колір. У самій назві книги Василя Куйбіди «Простір перевтілень» передбачено саме оцей збільшений об’єм, який автор осягає своїм поетичним поглядом: «безсоння очікуваного світанку», куди «осінні дерева повертаються», а «день прив’язаний до поля за шворку втраченої тиші», бо « далеко іще до полудня».
Євген Баран. «Сім слів. Сім струн. Сім сивочолих смутків…»
Леся Шмигельська. Всеобрій. Поезії. – Івано-Франківськ: Місто НВ, 2014. – 96 с.
Се вже 4 поетична книга поетеси із села Камінь на Рожнятівщині. Назви попередніх книг такі: „Поцілунок літа“, „Жінка з осені“, „Тепло незвіданих доріг“. Видані вони між 2010 і 2012 роками, здається так.
Мамині квіти під вікном, а мої — в книжках
Нещодавно вийшла в світ нова книга сучасної української письменниці Любові Гонтарук «Іскри жар-птиці 2». В книгу увійшли афоризми авторки, її філософські роздуми про сьогодення, любов, дружбу, красу і неповторність навколишнього світу.
Ще з античних часів афоризми, ці короткі та влучні вислови, ця концентрована в одному реченні філософія, були складовою частиною наукових трактатів та літературних творів. У 1500 році Еразм Роттердамський упорядкував та видав збірку давніх висловів «Agida», яка мала величезний вплив на становлення та подальший розвиток афористичної літератури нової доби в країнах Європи. Відтак упорядники почали збирати і перевидавати окремими збірками ці перли концентрованої мудрості, і афоризми стали самостійним жанром, який зажив своїм життям. З того часу багато видатних людей залишили нам у спадок свої крилаті вислови, якими зачитуються вже багато поколінь читачів. Блез Паскаль, Мішель де Монтень, Франсуа де Ларошфуко, чи наші Касіян Сакович, Григорій Сковорода, Іван Котляревський, Іван Франко — цей перелік можна безкінечно продовжувати… Особливої популярності такі збірки афоризмів набули в ХІХ та ХХ століттях, мало не в кожній родині на книжкових полицях стояли книги зі словом «мудрість» чи «вислови великих» у назві. Часи змінюються, але читацький інтерес до цього жанру не згасає. Приємно, що і сучасні письменники не бояться пробувати себе в цьому жанрі.
Придбайте книгу - допоможіть бійцям АТО
Лютий 12, 2015 - 17:12 — perohanych
Сергій Ухачевський. Карпатський капкан. — Львів: Кальварія, 2015. — ISBN: 9789666633470, 216 сторінок, тверда палітурка, ілюстрації.
Кошти від продажу передаються на допомогу бійцям АТО.
Це — розповідь про реальні події, що охоплює десять років (1941–1951) і п’ять країн, учасники якої — радянський герой-розвідник і воїни УПА; Йосип Сталін і Лаврентій Берія; фотокореспондент французької газети «Юманіте» і веселий білоруський партизан; 2-й Міністр Державної безпеки СРСР і Прем’єр-міністр Великобританії; чарівна агентка британської військової розвідки Бестія і безіменний Курвамать... Невдала спецоперація Кремля на території Галичини в повоєнні роки, яка збіглася у часі з кількома іншими подіями, не залежними від радянського уряду. А на «перетині інтересів» урядів кількох країн опиняється директор дитячого сиротинця для глухонімих — професійний розвідник, доля якого видається абсолютно неймовірною саме тому, що вона є справжньою — у головного персонажа роману є реальний прототип.
Євген Баран. «Ви колись чули, як дихає посмішка?»
«Склалося так випадково, що я мав опосередкований стосунок до публікації оповідань Іванки на сторінках «Золотої Пекторалі», потім разом із Володимиром Погорецьким давав рекомендацію у Спілку письменників, тепер ось прочитав її книгу. Те, що не відразу прочитав, теж є добре для мене, – принаймні враження свіжі й незатерті.»
«ВИ КОЛИСЬ ЧУЛИ, ЯК ДИХАЄ ПОСМІШКА?»
Іванка Стеф’юк. З гостем за руку. – Тернопіль: Золота Пектораль, 2013. – 160 с.
Це перший пробний тираж цієї книги, яку я тримав у руках ще у вересні 2013 року на Львівському форумі. Минулого року появився додатковий тираж книги вже з назвою «За руку з гостем», вихідні дані, здається, ті самі, і сторінки також. Маю і те видання, але хтось взяв читати і, біда, ніяк не віддає книгу. Ще скажу, що це книга є першою якісною ластівкою видавничого проекту «Золота Пектораль».
«Окрадена земля» - відгук глядача
Я народився в Україні, тож це моя Батьківщина, там я провів 46 років свого життя. Моє рідне місто – Харків, рідне село, де я жив у ранньому дитинстві, коли мені було від 1 до 5 років, - Козельщина Кременчуцького району на Полтавщині. Тому в мене дві рідні мови – російська, мамина й батькова, та українська, моєї няні Наді.
Відгук на збірку Любови Сердунич «Вітражі жартів»
Паліндром (перевертень) – у перекладі з грецької «той, що вертається», або (давньогр.) «біжу назад тією самою дорогою».
Щодо слів-паліндромів, то їх в українській мові не так уже й багато. Звісно, створити змістовний і яскравий паліндром не так-то просто, але при належному старанні цілком вірогідно. І як добре підтвердження цьому – нова збірка талановитої української письменниці, уродженки селища Стара Синява, що на Хмельниччині, Любові Андріївни Сердунич – «ВІТРАЖІ ЖАРТІВ», яка побачила світ у 2013 році.
Космічна поезія (відгук на книгу Василя Малишки)
Як виявилося, не дуже просто і не дуже легко написати рецензію на «Просторовірші». «В обличчі розбитих небес-весь космос». Спробуй, опиши його, оцей весь космос, а , тим паче, рецензуй! В кожному вірші поета – намагання досягти вершини, хоча й зветься вона по-різному:
«край, де із хмар вилітають лелеки», «пролом у просторі», «наш космос».
Це – казка. Вже не дитяча, але ще й не доросла. «Я збираю речі в дорогу, щоб утілити ті казки». Це – юначий максималізм. У казці можна мріяти «бути чоловіком, коханцем, рекрутом», «можна бачити речі наскрізь», бачити, « як світло здіймається до космічного сонця і драбиною прямує до поверху, що вищий за космос».
