Поезія Марії Гуменюк

* * *

На плечах жіночих три кутки у хаті,
І у кожнім душу сонце зігріва.
Тут любові прихист носиків кирпатих,
Тут кохання пристань, як бальзам слова.

У жіночім серці доброти криниця,
Це його основа, вічне опертя.
Мудра і прекрасна жінка – трудівниця,
Берегиня, мати, дарщиця життя.

На плечах тендітних є опора світу,
Скупана в любові вічна її суть.
І допоки сонце над землею світить,-
Матерям подяку діти роздають.

 

* * *

Щастя скажи у чому?
Що це: химера чи птах?
Може, то стежка додому,
Чи невідомий шлях,
Що заведе у вічність
Чи спопелить все вмить?…
В чому ота вершина,
Що сонцесяйно манить?
…Вітер притишив подих,
Прошепотів слова:
«Щастя – між нами ходить,
Наша надія жива:
Тим, хто не бачить, – погляд,
Тим, хто не ходить, – крок.
В звуках воно ожило,
Стелить стежки до зірок…
Щастя – очі коханих,
Щастя – в дитячих словах,
Щастя – усмішка мами,
Батькові добрі діла.
Щастя у сонці і квітах,
У веселкових садах,
В співі пташини влітку,
У золотавих полях.»
… Ти не шукай незбагненне,
Щастя живе серед нас,
В щирій душі сокровенний
Вогник його повсякчас.

 

* * *

А може чисті
 небайдужі душі
 тримають в рівновазі
 любов’ю оцей світ?

І ангели – їх сутність
невмируща,
 людського роду
незнищенний цвіт…