Поезія

Це не просто слова, це говорить душа...

з нагоди презентації книги «Материнська молитва. Українки - героям Майдану»

Це не просто слова, це говорить душа,
Рветься птахом із серця жінки,
Материнська молитва майданам луна – 
Там усі ми, жінки-українки.

І найбільша любов, це щоб щастя в очах,
мир і спокій, де верби й калини
У жінок –українок нема слова страх,
Бо вони всі святі Берегині.

Гідна слава землі нас об’єднує знов,
Щоб додати синам нашу силу,
Щоб Вкраїна жила, вишні цвітом цвіла,
І щоб люди були тут щасливі.

А тепло із долонь хай розпалить вогонь
У серцях, де Вкраїна - потреба,
Журавлина весна воскресить імена
На стежині у лагідне небо.

10.03.2014, Людмила Яцура

Анна Шпилевська: Про Героїв ніяк не забудемо!

Захурделило. Згурдилось. Сплакалось,
Сонце кров'ю людською накрило.
І червоні небесні ліхтарики
Тихо з болем увись полетіли.

Не ліхтарики – люди катовані,
Та облиті, об’юшені кров'ю.
Мов летять із небесною сотнею
Сльози тих, в кого траур сьогодні.

Про Героїв ніяк не забудемо!
Їхні неньки, дружини, брати,
Їх батьки а чи діти засуджених 
Нагадають про подвиг святий.

Бо звитяжні і вірою й правдою
Україні служили у бо́ю.
Зкатувалось. Заскімлило. Сплакалось
Серце Тих, хто сьогодні у пам'яті,
Душі Їх – наших Славних Героїв!

Поезія Анни Шпилевської

***

Це волосся із пилу й туману
Обрамляю у твій небосхил,
Ти лиш пучкою робиш глісандо -
Я літатиму серцем, без крил.

Твої пальці - як світло заломлене,
Такі ж ніжні та трепетно-спілі.
Моя пристрасть зимовою осінню
Котить снігом думок заметілі.

Ти метеликом пурхаєш - вієшся,
Руки росами в тілі замкнуться.
Я в кохання і дотики вірую
Твої пучки до серця горнуться …

 

***

Не продавайсь, земляче, ти за гріш!

Я слухала, як говорила Мати
на похоронах Сина... На Майдані
поліг він, за гріхи - мушу сказати,
за гріхи тих, котрі голосували
за ворога, за "зека у законі",
що називав себе "із регіонів"!

Поліг мій Син за Вільну Україну
щоб жили ви і я. Моя дитина
життя своє поклала на Скрижалі
Святої Правди. І не єдиний
мій Син, а сотня, знаю, не одна
таких як він, Героїв, полягла

за те, щоб краще жив і ти, і твої діти.
Щоб не прийшлося їм знову горіти
так, як йому тепер, за Волю, на Майдані.
Нехай не смерть, а правда в очі гляне
твої, щоб пильно подивився у вічі їй ти.
Земляче, призадумайсь, схаменись !

Душа згорала

Душа згорала в полум'ї свічі
Із пристрастю, з надією і болем...
А зорі тихо падали вночі....
Чумацький шлях світив, як поклик долі...

Душа згорала в полум'ї свічі -
Вона згорала, а любов горіла,
І гріла світ холодний уночі
Так як могла, хотіла, як уміла...

Як поклик доль, як схрещені мечі,
Дзвеніла біль в душі, що так згорала,
У полум'ї натхненної свічі -
Вона ж безсмертя покликом страждала...

Душа згорала в полум'ї свічі,
Так як жила, творила, як кохала,
І вознеслась на небо уночі
І вічною зорею запалала....

Жінкам-красуням

„Усі жінки – красуні в світлу мить,
 А у сумну – краса жіноча спить”.
            Класик    

Кожній красуні (однаково, хто вона – 
Дівчина, жінка, вдова...),
Наче прикраси до сукні коштовної,
Личать красиві слова:
Квіточко, ягідко, зіронько, сонечко,
Вічності світлая мить,
В моїй життєвій темниці віконечко
Прямо в небесну блакить.
Ластівко, ласичко, ясочко, любонько,
Промінь ласкавих очей,
Світ мені білий без тебе, голубонько,
Став би темніш від ночей.

Як весна

А жінка, як весна – п’янка і ніжна,
Щира на радість, ласку і тепло.
Із нею поруч затишно і втішно,
Без неї й сонця б в небі не було.

Краса її душі – твоя в’язниця,
Де насолода діє як закон.
Вона тобі не раз, напевно, сниться.
І ти реальним хочеш бачить сон.

Відчути дотик теплої долоні,
Торкнутись вуст і захмеліти вмить.
І буде вітер холодити скроні,
І буде серце пташкою тремтіть.

Вишневий цвіт впаде дощем під ноги.
І стане зрозумілим все без слів.
Вона з тобою вирушить в дороги,
Аби жадав, аби лишень любив.

Заклик до мужчин

Мужчини! Будьте, врешті решт, мужчинами -
відчуйте це серцями, мозком, спинами,
відкрийте очі, випрямте хребет,
не човгайте приречено ногами.
Розправте крила, починайте злет,
а жінка хай літає разом з вами.

Як журавлі: найперший - ватажок,
за ним - жона, захищена і гарна.
Великодушні будьте до жінок.
Робити жінці кривду - справа марна.

Ви звідкіля з'явилися на світ?
Не тяжко проливав ваш тато піт,
коли засіяв любощів насіння.
А мамі - дев’ять місяців носить
вас довелось. Щоб народить дитину...

Поезія Анни Багряної

ВТЕЧА

Іще шабля моя не убила ні скіфа, ні римляна,
потойбічні сніги не торкнулись Балкан і Карпат,
а вже коні летять – візники їх за віжки притримують,
наші коні летять, щоб уже не вертатись назад.

«Хай не згадують нас, хай забудуть, - шепочеш, - навіки».
Скам’янілих богів оминаємо: «Їм не молись!».
Де учора були – там прозоряться сльози на вікнах
і зривається крик, летячи в затуманену вись.

Поезія Юлії Качули

* * * 

Підняла душа білий стяг,
Закривавлена скутками бою.
Він обрав необтяжливий шлях,
Залишивши уламки болю.

І затьмарює розум сплін - 
Він чужий і ним буде повіки.
І тепер лише часу плин -
Від душевних порізів ліки.

В нього знову своє життя,
Не її Оріона він зірка.
Від чужої плоті чуття
Розливають бажання по жилкам.

Кажуть, все курує любов,
Закохатися треба без тями!
Тільки мляво колишеться кров,
Не щасливлять любовні звитяги.

Позабути, закреслити все,
Наче сон, наче огріх в посланні.
Знов на крилах життя понесе
Без образ, без нудьги і страждання.

Поезія Наталії Крісман

ДО ВИТОКІВ!

Із очима душі відкритими
Просіваю думки крізь сито я,
Мої витоки, твої витоки,
Ще невидимі стіни доль.
Чи ми снами колись наситимось?
Чи душа мрії вічно питиме?
Мої витоки в твої витоки
Об'єднати в одне дозволь!

Недовивчені нами істини
Під вітрами недолі вистоять,
Бо усе, що удвох замислили -
Оживе, як сніги зійдуть.
Ти повір - я навчусь, я плистиму,
Зазвучу в піднебессі піснею,
І кометою променистою
Нам осяю до щастя путь!

Слово, воскресни з праху

Автор віршів: Наталія Крісман читає: Наталія Крісман.

Кадри з фільму: Невідома Україна, Київнаукфільм, 1993. Звук: радіо Дзвони,  монтаж Андрій Гарін.

 

Об'єднати вміст