Вийшла друком нова книжка члена Національної спілки письменників України Петра Кухарчука під назвою "агапе" (Житомир, видавець Євенок О.О.).

Макетував її наймолодший син автора Антон Кухарчук. Він архітектор, працює у Львові.

Презентація відбудеться 14 лютого о 17:00 в Домі української культури м. Житомир.

З анотації:

Автором історичної поеми «Батуринський шлях» є Віра Григорівна Фесенко. Народилася 30 березня 1947 року у славнозвісному Конотопі Сумської області. По розподілу випускників Сімферопольського університету поїхала вчителювати на Міжгірщину. З 23 років проживає і працює в цьому гірському районному центрі. Визнаний педагог, член Національної спілки журналістів України, керівник літстудії «Любисток» при районному будинку дитячої творчості, автор ряду книг: «Березнева рапсодія»(2004), «На семи вітрах» (2006), «Світозар: легенди про замки Закарпаття» (2009). І ось нове видання МПП «Гражда», накладом 250 примірників – історична поема «Батуринський шлях».

У 1699 році на замовлення гетьмана Івана Степановича Мазепи-Калединського ливарник Карло Балашевич відлив знаменитий Мазепин дзвін. В народі прозваний «Голубом». Призначався для Батуринської Воскресенської церкви, яка стояла недалеко від гетьманської садиби. В смертоноснім вогні, коли суцільним полум’ям був охоплений Батурин церква і «Голуб» уціліли. І далі зазивно скликали людей на спільні молитви і облагороджуючі людські душі прощі до Домниць кого Різдво-Богородицького монастиря на Чернігівській землі. В часи атеїстичних переслідувань його перевезли до Чернігівського історичного музею. Звідти він згодом зник, загубився, розчинився у безвісті.

Щойно оголошено цьогорічних лауреатів Всеукраїнської премії «За  подвижництво у державотворенні» імені Якова Гальчевського.

Імена лауреатів цієї знакової премії озвучуються щороку, починаючи з 1995-го. Яків Гальчевський – подвижник української ідеї, незламний отаман, який до 1925 року очолював збройну боротьбу українських повстанців проти більшовицької окупації на Правобережній Україні.

Серед лауреатів за минулі роки – знані письменники, літературознавці, публіцисти, митці, громадські діячі, політики, видавці, меценати, які своїми справами зміцнюють українську державність.

Це – Юрій Шухевич, Левко Лук’яненко, Василь Шкляр, Марія Матіос, Михайло Слабошпицький, Василь Слапчук, Тетяна та Сергій Дзюби, Іван Малкович, Сергій Жадан, Павло Гірник, Сергій Пантюк, Віталій і Дмитро Капранови, Сергій Квіт, Олег Жупанський, Олесь Санін, Ахтем Сеітаблаєв, Любов Якимчук, Євген Положій та інші українські подвижники.  

Щороку її вихованці дебютують на фестивалях МАЛІЖан «Рекітське сузір’я», що проводяться на Міжгірщині. Новими творами вони постійно дивують слухачів. Згадався Андрійко Горбатий. Хлопчик зі Львова навчався в авторській школі «Тревіта». Писав гарні  вірші. Їх упорядкувала і видала як окрему поетичну збірочку «Павутини долі» львівська поетеса Ангеліна Оборіна. Обдарований хлопчик рано залишився без батьків. Вісім років тому тато поїхав на заробітки до Іспанії. До Львова більше не повернувся. Слідом за ним, до Греції, подалася й хлопчикова матуся. Її сліди теж загубилися на чужині. Андрійка та його семирічну сестричку Адріану взялася виховувати бабуся, яка самотужки виводить дітей у люди…

У творчій долі львів’янки Ангеліни Оборіної, яка є авторкою 17-ти поетичних збірок чітко виділяються два високих покликання: плідна робота з молодими талантами, яким щедро віддає свої знання, набуті в житті уміння, авторський хист полум’яним словом запалити читача, материнську опіку, якою охоче гуртує молодих авторів поезій і прози. Вона їх навчає сіяти добро у сучасному світі, де легше сприймається зачерствілість душі, аніж високі людські поривання.

Тьмища була непрозірною. «Сивий» з власного досвіду знав, що у таку пору можна чекати на несподівану, неприємно забарвлену. Диверсанти не дріматимуть. Підійдуть впритул, нароблять рейваху і займуть вигідну позицію. Вже тричі за це літо намагалися, але… Тому він, стоячи на посту, вслухався у кожен шурхіт. Хто-хто, а недавній вчитель біології теорією і практикою підштовхнувся до того, що тишина уміє промовляти. Той, хто підкрадається неодмінно сполохає якусь комашину і вона обурено подасть сигнал іншим.

Не помилився. Десь вдалині озвався цвіркун. І це стривожило. Почав вслухатися у сумеркність. Хтось чалапав до них, не думаючи про осторогу. Напружився, клацнув затвором автомата.

Атаманчук Ольга. Сонце у кухлику. Добірка віршів. – Золота пектораль. 2018. № 1. Доля для мене під сонцем дарує тепло. – Літературний Тернопіль. 2018. № 4. Заглядаю у вікна споминів. – Подільська толока. № 14.

Не раз спостерігав за дивністю. На засіданнях літоб’єднань чи у пресі вперше зустрічаєш твори молодих авторів. І чимось особливим вони не вражають, бо дуже помітними є учнівські наївність і банальність. Але минає час і такі автори «виписуються». Й написане хочеться читати, бо воно манить неординарністю.

Чепурко Богдан. Наче те листя дерев. Проза. — Тернопіль: ФОП Осадца Ю. В. 2018. — 374 с.

Останнім часом перечитую лише ті книжки, які зацікавили мене своєю назвою. Точніше, несподіванкою в ній. Не вірю, що може бути щось цікаве у виданнях із такими банальними найменнями, як «День любові», «Голос душі» чи «Криниця добра». Тому й зір мій зачепило ймення. «Наче те листя з дерев» нової книжки Богдана Чепурка. Відразу вглибився у текст, бо дуже кортіло взнати, що приховує видання з дещо таємничим підзаголовком «Луни й відлуння звитяг і марнот».

І не був розчарований, хоч видання, вийшовши обмеженим накладом, значною мірою більше нагадує родинний літопис. Перш за все заімпонувала незвичність назви, метафоричність й образність знайшов і в заголовках роздумів: «крик скрипки», «фольклорна кров на лезі шаблі», «різдвяний птах», «невидиме світло». Іноді тут відшукував неологізми чи рідковживаності: «передання», «понеділкування», «намацальне», «ґвавт».

У вівторок, 22 січня, у Чернігівському молодіжному театрі у рамках проекту «Театрліт» відбулась прем’єра поетичної вистави за творами відомого літератора і громадського діяча Сергія Пантюка «Пан Перевертас та інші» у постановці заслуженого артиста України Олексія Биша.

Створити театральний проект на поетичному матеріалі – своєрідний виклик для усіх учасників дійства. Для режисера, який має вибудувати сценографію так, аби не зрадити основний принцип театрального мистецтва – показати світ через дію; для акторів, які мають не просто художньо декламувати вірші, а їх проживати, пропускаючи через серце досить широкий спектр емоцій – від радості до болю; для автора п’єси, який мусить увібгати у майже годинну виставу розмаїття творчої особистості письменника, який пише для дітей і дорослих, поезію і прозу, а ще воює, ламає стереотипи, мислить, шукає себе у цьому світі й світ у собі. Прем’єра вистави «Пан Перевертас та інші» у Чернігівському молодіжному театрі засвідчила, що все це вдалося! І запальний творчий колектив у складі письменника й тепер уже актора Сергія Пантюка, режисера-постановника Олексія Биша, соліста чернігівського театру естради «Феєрія» Іллі Клименка, акторки Чернігівського обласного академічного музично-драматичного театру імені Т. Г. Шевченка Світлани Сурай зібрали аншлаг.

Вірші, музика, виконання Вікторія Бондаренко