Жінка-УКРАЇНКА

Автором історичної поеми «Батуринський шлях» є Віра Григорівна Фесенко. Народилася 30 березня 1947 року у славнозвісному Конотопі Сумської області. По розподілу випускників Сімферопольського університету поїхала вчителювати на Міжгірщину. З 23 років проживає і працює в цьому гірському районному центрі. Визнаний педагог, член Національної спілки журналістів України, керівник літстудії «Любисток» при районному будинку дитячої творчості, автор ряду книг: «Березнева рапсодія»(2004), «На семи вітрах» (2006), «Світозар: легенди про замки Закарпаття» (2009). І ось нове видання МПП «Гражда», накладом 250 примірників – історична поема «Батуринський шлях».

У 1699 році на замовлення гетьмана Івана Степановича Мазепи-Калединського ливарник Карло Балашевич відлив знаменитий Мазепин дзвін. В народі прозваний «Голубом». Призначався для Батуринської Воскресенської церкви, яка стояла недалеко від гетьманської садиби. В смертоноснім вогні, коли суцільним полум’ям був охоплений Батурин церква і «Голуб» уціліли. І далі зазивно скликали людей на спільні молитви і облагороджуючі людські душі прощі до Домниць кого Різдво-Богородицького монастиря на Чернігівській землі. В часи атеїстичних переслідувань його перевезли до Чернігівського історичного музею. Звідти він згодом зник, загубився, розчинився у безвісті.

Мазепа – гетьман України. Народився 20 березня 1640 року на хуторі Мазепинці поблизу Білої Церкви на Київщині.  Його батько Адам-Степан Мазепа, мати – Марія-Магдалина з роду Мокієвських. Хлопчик ріс як з води.  Жадібно тягнувся до книжок. З них черпав потроху мудрість. Гарно грав на бандурі, знав безліч народних пісень.

Після навчання в Києво-Могилянській, а далі єзуїтському колегіумі у Варшаві польський король Ян Казимир взяв його пажем до себе. Разом із обдарованими дітьми шляхтичів направив на навчання у Францію, далі в Німеччину, Голландію, Італію. З чужини повернувся мудрим, відважним лицарем. Він полонив увагу не лише чоловіків, але й жіночі серця. Про нього ходили слухи, як про Дон Жуана. Вона стали підґрунтям для творів Ліста, Байрона, Гюго, Вольтера, Рилєєва, Пушкіна, чеха Фріче…

Думками і серцем юнак лину у родинне гніздо, в любі серцю Мазепинці. Його дипломатом до себе взяв Петро Дорошенко. Мазепа вільно володів татарською, турецькою, французькою, німецькою, російською, польською, італійською і древньою латинською.

Юнак вірив у свою зорю. І цей день настав. В Коломаку на козацькій раді 25 липня 1687 року з рук Івана Самойловича він перебрав гетьманську булаву. 20 років вірою і правдою служив російському царю. Навіть кавалером Андріївським став. Іван Степанович мав гарні статки. Він невтомно будував  храми, відкривав монастирі й величні брами. Коштів не шкодував на освіту, навіть власну друкарню відкрив.

Його кум генеральний суддя Василь Кочубей заздрив йому, навіть у вісні марив клейнодами гетьманської влади. Давно не був у кума. Трапилось по дорозі, завернув до нього. Його хрещениця Мотруня піднесла дорогому гостю жбан вина. Завмерло серце гетьмана. На сьомий десяток повернув круг його життя. Серце в грудях шалено забилось, закалатало. Знав, що ні Бог, ні церква, ні добрі люди цього не схвалять.

У наступних розділах «Вибір», «Страта Батурина», «Полтавська битва» та «У Бендерах» у поетичній формі авторка передає всі вражаючі події, які випали на долю нескореного Мазепи, котрий вірно любив Україну, всією душею вболівав за її долю, бажав об’єднати лівобережну і правобережну її землі, зрадником ніколи не був і знайшов свій одвічний спочинок на чужій землі у румунському містечку Галац, де його поховали з усіма почестями 22 вересня 1709 року.

Здобути омріяне Мазепі не вдалося. Але його доля, постать і велич не загубилися в савоях пережитих Україною віків.

Марія КОНКІНА