Спільний унікальний проект, який створили у співпраці «Edulocation» - освітньо-комунікативний простір та Центр розвитку навичок людини майбутнього "Покоління Z".

Старт 1-ої зміни - 29 травня та заїзд щотижня. Організаторм приготували велику кількість цікавого та корисного, а саме: розвиток універсальних компетенцій (soft skills), заняття з англійської мови кожного дня, ексклюзивні екскурсії та майстер-класи, авторські фізичні активності, тематичні дні та зміни, а також здорове харчування!

Переходьте за посиланням та бронюйте місце для вашої дитини. Не зволікайте! http://lp.edulocation.com.ua/urban-camp

Українського кіно, кажуть, нема. Колись було, а тепер його нема. Ще у шістдесяті-сімдесяті воно було. Його знімали Сергій Параджанов, Леонід Биков та Іван Миколайчук. А тепер за ці двадцять років зникло… А ще щось промайнуло майже зовсім непомітним для широкого загалу на початку дев'яностих в творчих потугах у Олега Бійми у телесеріалах «Злочин з багатьма невідомими», «Пасткою», «Островом любові» та іншими. Та зникло щоб час від часу з'являтися у творіннях короткого метра фестивалю «Відкрита ніч».

У середині ж 2000-х, після «Помаранчевої» революції теж зажевріло і завмерло наче дитина в утробі матері. З'являлись поодинокі рухи «Нескорений», «Украдене щастя», «Штольня», фільми Оксани Байрак та інші: не вельми відомі широкому загалу творіння. Та це тільки провісники народин нового українського кіно. І як тільки 2000-чні перетнули дев'ятий рік потуги посилилися. Україна потребувала нового рівновеликого зі світовим кіно нашого, українського. Вистріл відбувся відразу шедеврами світового рівня Михайла Іллєнка у 2012 році «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» та у 2013-му «Хайтарма» Ахтема Сеїтаблаєва.

27 квітня 2017 року в Києві учасниці Жіночого товариства ім. Ольги Басараб та Олени Теліги провели літературні читання, присвячені публіцистиці та літературній критиці Олени Теліги.

Зі вступним словом і загальною характеристикою публіцистичної та літературно-критичної творчості видатної поетеси на зібранні виступили голова Жіночого товариства ім. Ольги Басараб та Олени Теліги Надія Стрішенець.
 

Партачі життя (до проблеми цивільної відваги)

Науковий співробітник Музею книги і друкарства України Марія Гринько проаналізувала відому статтю О. Теліги «Партачі життя: До проблеми цивільної відваги».

«Усе почалося з маленької ідеї двох люблячих сердець у теплому місті... Щоб зробити щось гарне для цього міста, об’єднати людей – різних і чужих, котрі розмовляють єдиною мовою – мовою серця, музики і любові»...

Маленький ліричний початок, котрий став єдиною великою метою.

Фестиваль витримав ідею популяризації поетичного слова та авторських пісень про кохання, створення щорічного літмайданчика для авторів з усієї України та відкриття нових імен у сучасній літературі.

Фестиваль «Мовою серця» – це добрий старт для усіх причетних до його створення та проведення.

Більше сотні авторів із 20 областей України зголосилися на участь і наприкінці серпня 2016 року влаштували у Івано-Франківську свято лірики та пісні на тему вічного – кохання.

У важкий час, коли точиться неоголошена російсько-українська війна, хочеться підтримати українських воїнів – бодай чимось. Довкола цієї ідеї згуртувалася «поетична сотня» – автори, які присвячують свої твори захисникам України. Особисто я взяла участь у чотирьох волонтерських літературних проектах: «Воїнам світла» (Мукачеве, 2014 р.), «Живи, Надіє!» (Мукачеве, 2015), «Осінь у камуфляжі» (Кременчук, 2014) і «Він, вона і війна» (Кременчук, 2016). Все це – колективні поетичні збірки, організаторами і співавторами яких є волонтери з різних куточків України. Книги видані коштом самих авторів та меценатів з народу, які побажали підтримати проекти.

У Запорізькому обласному інституті післядипломної педагогічної освіти відкрилася персональна виставка вишитих картин «Душевна настроєвість Галини Корицької».

На численні прохання потенційних учасників всеукраїнського фестивалю-конкурсу «Зірки Дніпра-2017» та їхньою зайнятістю (як творчих колективів, так і окремих виконавців) у проведенні мистецьких акцій у травні у Києві у фан-зонах «Євробачення» оргкомітет та журі фестивалю «Зірки Дніпра-2017» прийняли рішення про перенесення фестивалю на осінній період. Про дату буде повідомлено пізніше.

На Байковому кладовищі невідомі пограбували могилу видатної української поетеси Лесі Українки. Про це з посиланням на теелканал Еспресо повідомляє сайт zaxid.net.

Вандали викрали бронзові елементи з пам’ятника Лесі Українки. Зараз на місці події працює слідчо-оперативна група.

Могила поетеси Лесі Українки — пам’ятка історії національного значення, зведена 1913 року, розташована в Києві на Байковому кладовищі (старому), дільниці № 3.

У 1939 на могилі встановлений надгробний бронзовий пам'ятник на гранітному постаменті, скульптором є Галина Петрашевич.

До слова, наприкінці березня в Києві невідомі облили червоною фарбою пам’ятник князю Володимиру та пам’ятник поетесі і громадській діячці Олені Телізі, який встановили наприкінці лютого на території Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр» у Києві.

Повна електронна версія щоквартального мистецького журналу «Літературний Чернігів», №1 (77), січень-березень 2017.

ЗМІСТ

ПОЕЗІЯ, ПРОЗА

Валентина Грибенко. В моїм засмученім краю. Поезія.
3 Тетяна Лепська. Куце щастя. Оповідання.
Андрій Барабаш. Поезія
Михась Ткач. Голос за дверима. Оповідання.
Станіслав Шевченко. Полюси любові. Поезія.
Оксана Костенецька. Одеський розіграш. Оповідання.
Дмитро Маринич. Поезія.
лександр Забарний. Старі дерева не пересаджують. Оповідання.
Ліна Ланська. Поезія. (Передмова Михася Ткача)
Юрій Бондаренко. Потоп. Оповідання.
Христина Береславська. Поезія.
Микола Заєць. Незвичайний виліт. Оповідання. (Передмова Миколи Лелюка).
Яків Ковалець. Густа кров. Поезія. (Післямова Валентини Меркулової).

ПЕРЕКЛАДИ

Всеволод Ткаченко. Переклади

Діалог зі сторінками книги: Богдан Дячишин. Пережите-перечитане –  К.: «Ярославів Вал», 2016. – 264 с.

«Значення безмежно малого безмежно велике» (Луї Пастер).

Кажуть – прийняття визволяє. Ні. Визволяє лише прийняття істини. Якщо я приймаю чиєсь нашіптування, що я «невдаха» – це мене лише поневолить і зневолить.

Кажуть – прийняття визволяє. Одначе, якщо констатую розумом, що чогось не здатна змінити – це не означає справжнього прийняття. Болить серце і бунтує проти безсилля. Проти відчуття безпорадності та самотності. Лише коли вірю, що Бог піклується про мене, не чуюся одиноко і по-справжньому приймаю будь-яку непросту ситуацію.