Жінка-УКРАЇНКА

27 квітня 2017 року в Києві учасниці Жіночого товариства ім. Ольги Басараб та Олени Теліги провели літературні читання, присвячені публіцистиці та літературній критиці Олени Теліги.

Зі вступним словом і загальною характеристикою публіцистичної та літературно-критичної творчості видатної поетеси на зібранні виступили голова Жіночого товариства ім. Ольги Басараб та Олени Теліги Надія Стрішенець.
 

Партачі життя (до проблеми цивільної відваги)

Науковий співробітник Музею книги і друкарства України Марія Гринько проаналізувала відому статтю О. Теліги «Партачі життя: До проблеми цивільної відваги».

Пані Марія наголосила на актуальності проблеми, піднятої поетесою у першій половині ХХ ст., бо партачі життя – пристосуванці − «порода хитрих лакеїв, що широко розчиняла двері перед героєм і била йому поклони, коли того не бачили пани, та не пізнавала його і гнала в шию, коли хтось з тих панів був присутній…» − донині калічать долю України. Олена Теліга у своєму твердженні щодо партачів життя, яке детально відслідковує у працях низки українських авторів, В. Винниченка зокрема, спирається на тезу англійського письменника і публіциста Т. Карляйля про те, що «…потрібний не лише герой, а й світ, вартий його, який не виглядав би як одна суцільна маса лакеїв. У протилежному випадку, герої перейдуть для світу, а що найважніше – і для нації – майже безслідно». На прикладі життєвої і творчої позиції Олени Пчілки, Лесі Українки, Стефаника, Донцова, Хвильового, Олена Теліга показує їхнє прагнення створити новий тип українця: «Вони закликали до чесності супроти своєї нації і своїх товаришів – закликали до боротьби і змагання, до великих пристрастей і почувань».

У контексті теми цивільної відваги звичайних українців, Марія Гринько нагадала про знаменитий виступ Ліни Костенко «Гуманітарна аура нації, або дефект головного дзеркала», зауваживши, що і Олена Теліга, і Ліна Костенко твердять про болісні аспекти самоідентифікації українства:

«Українці − це нація, що її віками витісняли з життя шляхом фізичного знищення, духовної експропріації, генетичних мутацій, цілеспрямованого перемішування народів на її території, внаслідок чого відбулася амнезія історичної пам'яті і якісні втрати самого національного генотипу. Образ її спотворювався віками, їй приписувалася мало не генетична тупість, не відмовлялося в мужності, але інкримінувався то націоналізм, то антисемітизм. Велике диво, що ця нація на сьогодні ще є, вона давно вже могла б знівелюватися й зникнути. Фактично це раритетна нація, самотня на власній землі у своєму великому соціумі, а ще самотніша в універсумі людства. Фантом Європи, що лише під кінець століття почав набувати для світу реальних рис. Вона чекає своїх філософів, істориків, соціологів, генетиків, письменників, митців.

Неврастеніків просять не турбуватися…

…Отож, історія триває. І якщо ми вчора не випили брому, читаючи її, то сьогодні й завтра будемо здатні її творити.

Тільки не треба чекати, щоб хтось вам зробив ваше власне індивідуальне дзеркало і вмонтував його в систему суспільних дзеркал. Кожен має зробити це сам.

Демократія тим і добра, що при демократії не держава руйнує людину, а людина будує державу. І саму себе, і своє гідне життя, і гуманітарну ауру своєї нації».

Марія Гринько зазначила, що ці твердження великих поетес мають бути пізнані кожним українцем, бо «…лише прикладом великої цивільної відваги і безкомпромісовості, аж до смерті, можна впливати на душу свого оточення так, щоб воно із суцільної маси лакеїв обернулося в націю, варту своїх великих героїв». (О. Теліга)

Братерство в народі

Публіцистичні замітки Олени Теліги «Братерство в народі» з позицій антропології схарактеризувала старший науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М.Т. Рильського НАН України Любов Боса.

У статті О. Теліги йдеться про особливо «страшне своїм медоточивим фальшем» сталінське гасло «дружби і братерства народів», яке М. Хвильовий визначив як «компартія стала собірателем руских земель». Той же Хвильовий, твердить О. Теліга, віднайшов іншу формулу братерства: братерства у народі, братерство крові, український націоналізм.

Останнім аргументом на користь націоналізму, а не інтернаціоналізму, на переконання О. Теліги, стала підтримка білою еміграцією найбільшого терору червоної Москви щодо українства: «Московські емігранти у всіх закутках землі радісно спостерігали це знущання, хай червоної, але все ж Москви, над віковічним своїм ворогом – Україною. Таким незнищимим є те братерство крові!»

І далі поетеса твердить: «Це нам, всім українцям, відкрило очі раз назавжди. Всі побачили, що жодного інтернаціоналізму нема й не буде. Отже, можна лише служити якійсь нації, або чужій московській, або своїй – Україні».

Пані Любов Боса наголосила на потужних руйнівних діях фальшивих радянських гасел, на нагальній потребі переформатування системи національних цінностей. Також вона зауважила на тому, що експресивні переконливі твердження Олени Теліги знаходять відгук у серцях сучасного українського студентства.
 

Якими нас прагнете?

У статті О. Теліги «Якими нас прагнете?» йдеться про те, що в «хаосі жіночих типів нашого письменства нема майже ні одного окресленого, живого і дійсно позитивного образу».

Презентуючи цю полемічну працю О. Теліги, пані Надія Бугай наголосила на освіченості Олени Теліги, котра, аналізуючи твори численних українських авторів-чоловіків, спирається на історію питання у світовій літературі, а також демонструє знання сучасної їй «англосаксонської» та скандинавської літератури (зокрема коментує образи жінок у творах Г. Ібсена і Кнута Гамсуна).

Водночас О. Теліга критично оцінює ті твори українських авторів, де «Галі і Дзюні» «танцюють на балах, ходять в «негліжку» і прагнуть «добре» вийти заміж. Особливу увагу О. Теліга приділяє образу-типу жінки-матері, котра повинна виховувати дитину, орієнтовану не на «здрібнілі почування». Поетеса знаходить низку українських авторів, котрі пишуть новітній тип українки, але ці образи ще не домінують ні в літературі, ні в суспільстві (йдеться про твори М. Хвильового, Г. Епіка).

Олена Теліга у праці «Якими нас прагнете?» ставить завдання перед мужчинами, що формують «духове обличчя суспільності», − мужчинами-письменниками: створити ідеал жінки, найбільш відповідний добі, бо «вона вже не хоче бути ні рабинею, ні «вампом», ні амазонкою. Вона хоче бути Жінкою. Лише такою жінкою, що є відмінним, але рівновартісним і вірним союзником мужчин в боротьбі за життя, а головне – за націю».

Про рецензію О. Теліги на  збірку  поета Євгена Маланюка «Перстень Полікрата», поетичний талант якого Олена цінувала дуже високо, розповіла науковий співробітник Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України Алла Диба.

Своїми роздумами про статтю О. Теліги «Книжка – духова зброя» поділилася письменниця, перекладач Олена Леонтович.

Про роботу О. Теліги «Вступне слово на академію в честь Івана Мазепи» розповіла пані  Лідія Сергієнко.

Родзинкою заходу став виступ волонтерки і барда Юлії Зубрової, котра виконала власну композицію за віршем О. Теліги «Мужчинам», а також низку своїх пісень, популярних серед воїнів АТО.

Наприкінці учасники вечора, голова ОУН п. Богдан Червак тепло віншували з ювілеєм членкиню Жіночого товариства ім. Олени Теліги та Ольги Басараб – пані Олену Леонтович, Берегиню Товариства.
 

Замість післямови

«…Після виступу, присвяченому О. Телізі і з нагоди вшанування ще однієї з членів цієї спілки ОУН, гроші, що подарували 80-річній ювілярці (500 гр), вона віддала на ...фронт. Знаю, до якого жебрацького стану доведені наші пенсіонери!!! І мені, відверто кажучи, дуже тяжко було їх взяти! На фізичному рівні відчуваю якусь провину перед цими сильними духом, але слабкими фізично людьми, що ми не захистили їх сьогодення на Майдані! А тепер вони знову вкладаються в нас, щоб ми захистили (ми з Вами) їхнє майбуття тепер вже на війні! Які слова вони говорять: літературознавці, науковці, − з ким нас порівнюють!!! Що тримає їх на цьому світі... ? Ми і тримаємо зараз: бійці, що воюють, волонтери, що допомагають… І ім'я нам − Надія!.. (Із запису на сторінці  Facebook Юлії Зубрової).

Ніна ГОЛОВЧЕНКО
кандидат педагогічних наук, доцент,
член Національної спілки журналістів України