Жінка-УКРАЇНКА

Роки мої, роки... Гай-гай! Чи думалося колись, що доведеться частіше на крилах думок летіти до рідного гніздечка,  щоб почерпнути звідти снаги знову на рік чи півроку, бо так сталося, що Доля відірвала, закинула далеко від батька-матері. Та, коли видається вільна часинка, все ж таки поспішаю до усміху матері, до теплого батьківського слова, до тієї криниці, яка стоїть на обійсті, уквітчана калиновим намистом, де і вода солодка-солодка...

Чим ближче підходжу до оселі, тим сильніше відчуваю запах васильку, чорнобривців, тим щирішими стають мальви, які запрошують на гостину... Мабуть, серце підказало, бо бачу: кинута сапа, а до мене вже летять спрацьовані порепані неньчині руки. Притуляюсь до них, цілую, а вони пахнуть жіночою нелегкою долею...