Мельничук Богдан

За наших хлопців на війні!

Новела

Із квартири він вийшов тоді, коли ніч готувалася здаватись у полон досвіткові, але ще не згорнула чорні крила. Раніше не міг – звідти, куди прямував, донедавна долинали захмелілі чоловічі голоси вперемішку з матюками, закличний жіночий сміх, автомобільні гудки... І так щодня, точніше щоночі. Нерідко – ще й із вибухами петард, як нині. Від кожного з них здригався, мов тридцять років тому в Афґаністані, почувши виття снаряда чи міни. Вибух – то вже не страшно. Якщо ти його чуєш – значить, живий.

Свідком став Дністер

Екранчик молільника засвітивсь, і вкотре на ньому проступило слово «Арсен». Зоряна спокійно допивала каву. Мелодія мобільника не змовкала, ставала набридливою, і дівчина, відчуваючи це, як і запитальні погляди подруг, нарешті поставила горнятко й узяла телефон.

– Я ж тобі казала більше не тривожити мене, – кинула різко, навіть не відповівши на привітання. – Невже досі не зрозумів, що між нами все закінчено? Можу повторити: ти для мене не існуєш. Мені набридли твої безпідставні ревнощі й те, що вважаєш мене своєю власністю. А що буде, коли я вийду за тебе заміж?! Розтопчеш, розмажеш, знищиш?

Вимкнула телефон. Через кілька хвилин він озвався знову. І знову висвітлилося те саме ім’я.

Чому сумували П’єро і Мальвіна?

– А П’єро вчора був не тут... – зауважила Оксана, пробігаючи через фойє театру. Поглядом зачепилася за ляльку в одній із шаф, названих «Герої минулих вистав». У цьому солідному театрі (а він належав саме до таких), на відміну від деяких недбайленків, ляльки, що відпрацювали свої ролі на сцені, опинялися не в темній комірчині (може, колись ще знадобляться), а крізь скло вітрин милували око і малих, і дорослих глядачів. Разом з тим навівали приємні спогади акторам, які свого часу працювали з народженими фантазією режисера та художника маленькими створіннями.

Вірші про любов...

Покаяння сльозою

У дзеркалі сльози тебе я роздививсь:
Геть пощезали холод і гординя,
Вже очі не метають ненависті спис,
А щиро каються: “Прости, я винна”.

До краху крок лишавсь єдиний нам обом,
Ще мить – і вже не склеїти, не зшити;
Та втрутився, на щастя наше, мабуть, Бог –
Зумів безповоротне зупинити.

Сльоза твоя скотилася, мов віщий знак,
Що там, під злом, любов іще не вмерла.
Обоє повернулись крізь літа назад,
Відчувши пристрасть давню кожним нервом...

***

Наворожила

Новела

Хоч так крути, хоч сяк, а Катерині було вигідно, щоб її чоловік... помер. І чим швидше, тим краще. Він часто хворів, заледве викарабкувався з однієї напасті, як реп’яхом прилипала інша болячка, однак жодна з них не була смертельною. Довгими зимовими ночами, не маючи сну через надсадний Петрів кашель, що чіплявся від найменшої застуди, Катерина розмірковувала, як би то прискорити чоловікову кончину. Те, що вона не за горами, ­– зрозуміло, бо ж чоловік старший од неї на десяток літ, уже давненько на пенсії, але наскільки це все затягнеться – відомо тільки Богові. А сам Петро до могили, певна річ, не поспішав.

Мотоциклом — до кохання. 1011 кілометрів. Новела

Березневий ранок був сірим у своїй непевності. Ольга підходила до зупинки на краю міста, роздумуючи, над’їде чи ні з автостанції на протилежному боці Кременця перший автобус до Тернополя. Довколишніх гір не було видно через густий туман, що у цій звабливій місцині заночував і, наче давній коханець, ніяк не хотів прощатися з нею. Добре, що хоч морозець прихопив тонкою хрусткою кригою вчорашню хлюпавицю під ногами, по якій жінці довелося провідувати друзів, домовляючись, щоб вони допомогли встановити пам’ятник на могилі батьків.

UA. Злодійське літо -2014

Крадуть і далі. Що для них Майдан?!
Подумаєш загинув хтось із чесних... 
Допоки ще при владі – кожен цар,
Дай, чорте, сил додому все донести.

Торги тривають: і війна – базар,
Ну й що, як тонша броня на жилетах?
В шухляду хап – іще один хабар:
Злодійства безперервна естафета.

Герої вже давно у небесах
За волю довелося помирати.
Звичайно, жалко Сотні бідолах,
Але пора, як завжди, в Емірати.

Ювілейна шана: вийшло нове джерелознавче видання про Марка Черемшину

До 140-ї річниці від дня народження Марка Черемшини у чернівецькому видавництві «Друк-Арт» цими днями  побачила світ книга «Марко Черемшина у спогадах, документах і матеріалах». Автори-упорядники видання – Руслана Кірєєва (директор Снятинського літературно-меморіального музею Марка Черемшини), Петро Кірєєв (заступник директора цього ж музею) та Іванна Стеф’юк (аспірант кафедри української літератури філологічного факультету ЧНУ, позаштатний науковий співробітник музею). Також неабияке значення  у роботі над виданням належить редакторові-видавцеві, директорові Музею книги (м.Снятин) Володимиру Карому.

Іграшки для мами й дитини

Шини джипа зашурхотіли біля дверей автомайстерні, коли Олексій уже зачиняв їх.

– Пане, вибачте, – з дверцят випурхнула білявка з довгим волоссям, – ви не могли б мені допомогти? Точніше, не мені, а моєму коникові, – легенько вдарила ногою в модній туфельці по колесу. Одяг підкреслював спортивну фігуру незнайомки.

– Даруйте, шановна пані, але наш робочий час закінчився, – розвів руками Олексій.

Сльоза щастя

Так бувало не раз
і так буде, я знаю напевне:
Ти від щастя засвітишся,
потім сльоза забринить...
Моя сонячна Жінко,
Царівно моя, Королево,
Наче вічність надійна,
бентежна, як трепетна мить.

Приспів:

Не соромся сльози,
не соромся, кохана, любові,
Та сльоза – як пароль,
мов роса, що із серця сплива,
Рятувальне неначе у морі
життєвому коло,
Символічна перлина душі
і ознака жива.

Полонений кохання

Це не видумка, казка, не сон,
Кажу щиро тобі спозарання,
Що я знову здаюся в полон,
В той полон, що зоветься коханням.

Приспів:

Чи сніги залягли, а чи літо зелене,
Одягаються в лист чи жовтіють дерева, –
Я співаю про тебе, моя королево,
Полонений кохання, я твій полонений.

«Один» писала, «два» тримала в голові

Синьор Антоніо вранці подав мені в ліжко каву. Поставивши горнятко на тумбочку, ще раз ніжно обняв мене й сів навпроти, милуючись тим, як я смакую духмяним напоєм. Коли мені залишалося зробити останній із ковточків, подивився на мене так виразно, що годі було не зрозуміти: пора сідати за чергового листа.

Об'єднати вміст