Хвилі похилі біжать за братами,
Міцно штовхають споріднену плоть.
Давлять валетів охрещені дами
Зверхньою позою. Бачить Господь
Горде сум’яття опалого листя
В черзі, сформованій вітром рвучким.
Спереду – сто, а позаду – за двісті.
Годі розгледіти, хто тут за ким.
Місце – ніщо! У процесі важливі
Зграйний інстинкт і споріднена ціль.
Звук же чергується в речитативі,
Мов нерозмитнений автомобіль
В пробці затиснутого у лещатах
Міста. А місто вкидає до черг
Рідну сестру та нерідного брата.
Важко вловити, де низ, а де верх.
Важко ловити маршрутки останні,
Що замикають прокрустовий ряд,
Схожий на секцію хвиль в океані,
Схожий на Анхеля сходин каскад.
Натовпом моститься слово за словом.
Б’ються нещадно, щоб встигнути всім.
Хто тут сказав, що дають почергово
Пишні квартири? Приймають у дім
Для престарілих лишень за реєстром.
Там штовханини нема. Інтерес
Тільки з’являться в скарзі медсестрам
На безпринципний відбір до небес.
