Жінка-УКРАЇНКА

Моя велична й горда Україна,
Свята земля моїх дідів-батьків,
Ніколи не стояла на колінах,
Хоч як би хто в цім світі не хотів!
Чому ж так норовлять її вельможі
Принизити, чужим рукам віддать,
Вона, як мати, все простити зможе,
За всіх молитись буде і страждать.
Воістину, як нерозумні діти,
Без віри, без майбутнього живуть,
Не відають, як бути й що роботи,
І хто вказати має вірний путь.
Життя з плеча чужого приміряють,
А власні десь згубилися сліди,
За сотню літ про нас вже й не згадають
Усі емансиповані світи.
Щоб цього не було – стоять мільйони
Сміливих твоїх дочок і синів,
До бою за свободу кличуть дзвони,

Вона ніколи не бувала в інших країнах. Закордонний паспорт при нагоді зробила, але його гербові аркуші досі не мали жодної відмітки про виїзд — бодай до Польщі. А вона так мріяла про подорожі в далекі краї… Не хотіла, як батьки — усе життя на одному місці, на одній вулиці, під одним небом.

Замість Леніна

 

Мрію про сильну Україну-Русь, в якій пануватимуть українці і їх мова, символи та культура. Переконана, що Універсальний символ українців – Дідух є ідеальним консолідуючим символом нашої нації, який повинен вигнати біду з кожної хати і витіснити чужі символи насильства та рабського невігластва.

Пропоную встановити пишного золотого Дідуха у Києві замість поваленого ідола більшовизму, як символ об’єднання українців на шляху до панування у своїй сторонці. Дідух мав би стати і гербом нової великої України-Руси, що перемогла кремлядьських окупантів, бо в Дідусі закодована слава України і воля перемагати!

Заплющую очі і бачу чисте,бездонне небо. Родючі поля, застелені пшеницею кольору сонця.  Безкрайні ріки та чисті, мов сльоза джерела. Все – це моя Батьківщина. Мені до болю знайомий запах цієї беззахисної, але в той же час сильної та терплячої країни. Де кожен знає ціну свободи, а національна свідомість зашкалює навіть у 15.

Та відкривши очі, я бачу жах буденності…. Небо плаче сірими сльозама від болю, земля вмирає від спраги, а ріки просять порятунку з кожною хвилиною все більше й більше. Все, що будувалося роками розгромили практично за рік, немов цими шляхами пройшов велетень, не дивлячись собі під ноги, все змінилося, окрім людських відчуттів…

Хай не буде «ще не вмерла» –
Хай буде живая!
І весела, і щаслива від краю до краю.
Хай пшениця колоситься, лани золотіють,
Хай великі і маленькі, хай усі радіють.
Пісня най рікою лине від Карпат до моря,
Хай ніхто в країні-неньці більш не знає горя!
Як піднялись і повстали, кайдани порвали,
Так не даймо ж більш нікому, щоб волю забрали!
Вже воскресла України і слава, і воля.
І вже буде щасливою козацькая доля!