Жінка-УКРАЇНКА

Вся любов і повага до України, як я її розумію і сприймаю, лаконічно вписана у віршовані рядки Ліни Костенко:

«Буває часом сліпну від краси.
Спинюсь, не тямлю, що воно за диво –
Оці степи, це небо, ці ліси,
Усе так гарно, чисто, незрадливо,
Усе, як є – дорога, явори,
Усе моє, все зветься – Україна.
Така краса висока і нетлінна,
Що хоч спинись і з Богом говори».

Так і я щодня дивуюся красі української природи, духовній красі українських жінок і чоловіків і намагаюся втілити цю красу у власних виробах. Переосмислення історії волелюбного і працьовитого народу, відновлення його традицій, збереження ткацького ремесла, – для мене це не порожні слова, це моє життя. У своїй майстерні я не лише тиражую мальовничій українські узори, я навчаю дітей і молодь ткацтву. Долучаю до давнього ремесла усіх бажаючих. Я мрію, щоб кожен маленький українець, хоча б раз у житті спробував намалювати писанку, виліпити глиняного горщика, витесати ложку з дерева, вишити весільний рушник, викувати стальну підкову і виткати шерстяний чи льняний килимочок. Хоч невеличкий, але свій оберіг для домівки.

Адже Україна – це не лише земля наших пращурів, це, найперше, – земля наших дітей! І якою буде Україна, залежатиме саме від них. Тому зернинку патріотизму любові я намагаюся вложити у наших дітей вже сьогодні.